Не потоне… Кілька слів на захист Орлика
Давайте поїдемо в подорож! Куди? Та куди завгодно! В Одесу – місто Гадеса, можна до Львова – міста левів! Ні? Не цікаві міста? Хочеться чогось незвичного й ще незнайомого? Прошу пані та панове – Рахів. Не те? Можна ще в «последний настоящий город на земле – Жмеринку», адже ж «о берега Жмеринки разбиваются волны мирового океана». Цікаво? – Цікаво.
Пише Улянка Шуміліна.
Скажи «Жашків» і ти вже уявляєш, де це. Ізмаїл, Стрий, Коломия, Южний, Бердичів, Конотоп – вирізняються серед незлічених назв.
Первомайськ? Хм? Первомайськ? Ні, в місто однаковісіньких радянських будинків я не хочу, дякую.
Вибачайте, якщо ж читач дійсно спроможний уявляти собі маленьку Швейцарію, чуючи слово «Первомайськ», то я нічого не маю проти. Але я вже в біса років розповідаю всім знайомим і незнайомим, що таке Первомайськ, де він знаходиться і що він не за радянських часів побудований. І що ні, це не той, не луганський Первомайськ, що мене жаліти через напад військ країни-агресора не треба.
Не вірите? Я все собі надумую?
Уявімо, знайомлюсь я з якоюсь людиною на танцях, питаю: «А ти звідки?». Мені у відповідь: «з Комсомольська».
І я на радостях плескаю в долоні й вигукую:
«Вау! Комсомольськ! Яке кльове місто! Завжди хотіла там побувати! Кажуть, у вас є гарний фонтан з підсвіткою!»
Чому читач так скривився?
Невже читач не знає, як цікаво проводити час і які незвичні архітектурні форми в містах Леніне, Улянівка, Комсомольськ і Красночогосьтам? Витончені однотипні сірі монолітні цеглини, вишикувані в нескінченний ряд – мєчта поета.
Насправді кожна моя розмова про те, звідки я приїхала, виглядає зовсім не так. Кожного разу мені доводиться поправляти співрозмовника, завойовувати його увагу, розповідати що Первомайськ – це не просто «Первомайськ», це колишні Орлик, Богополь, Ольвіополь і Голта.
Часто навіть до згадки про водяні млини не доходить. Добре, якщо я ще встигну втулити щось про Бузькі пороги.
Історія іноді творить чудеса. Гіди й екскурсоводи ламають голови, щоб вигадати легенду, створити міф, бренд. Вони знають – чим краща казка, тим більше людей приїде її послухати.
Доля зробила нам неймовірний дорогий подарунок – цікаву історію міста. Але ми все заховали під сірою назвою «Первомайськ».
Первомайськ – місто травневих робіт в саду і огороді.
Первомайськ – місто однієї п’янки на День трудящих.
(Я вже пакую валізи, щоби приїхати й побачити на власні очі. Зацікавлена, збуджена, виїжджаю)
Звичайно ж, пам’ятати свою історію однозначно треба. І ту ідею об’єднання також, але постає питання – чим гордитись з усього нажитого. Розкуркуленням? Розстрілами інтелігенції? Кількістю доносів, написаними населенням? Чергами в магазини? Дефіцитом? Залізною завісою? Емським указом і Валуєвським циркуляром?
Фільм «Маджестік» (укр. – Величний). Голлівудський сценарист потрапляє в аварію, втрачає пам’ять, його заносить до невеличкого містечка, де його приймають за зниклого безвісті на війні сина. Вбитий і нині воскреслий був героєм – рятував життя. Коли ж в результаті стало відомо, що містяни помилились й визнали якусь сторонню людину своїм, один із персонажів сказав головному герою: «Я знав, що ти не він. Їм [жителям] не обов’язково було знати це. Але місту потрібен був Люк. І ти був ним».
Люди повірили в диво, вони запевнили головного героя в тому, що диво – це він. І диво здійснилося – кінотеатр, що стояв руїною, ожив. Вперше за стільки років знову з’явилися відвідувачі! Спалахнуло сяйво ліхтарів, побігли відеодоріжки, заграла музика!
Історія про один героїчний вчинок в далекому минулому стала рушійною силою для об’єднання всієї громади.
Історія іноді творить чудеса.
Її потрібно пам’ятати.
А в школі на уроках нам чомусь переповідали легенду заснування Києва. Не знаю, може, то мені так «фортануло». І якби ж завучка, що на перерві заспокоювала нашу галасливу юрбу, не розповіла про герб міста, який висів на стіні, ймовірно, я й не дізналась би тої – нашої! – історії.
Часто саме назва провокує задавати питання.
– Київ? Це що, на честь більярдних паличок? – перше, що подумала я.
Воно вистрілить. «Жертва» сама почне випитувати історію міста.
А Первомайськ? Ну, що тут не ясно? Перше травня – свято шашликів і горілчаних виробів (вау-історія), добре, хоч не місто споживачів Боржомі.
Гроші. На все потрібні гроші.
Один мій знайомий білорус, що втік в США за освітою й кращим життям, казав, що треба не менше витрачати, а більше заробляти. Так навчають їх, успішних менеджерів Америки.
Вдалий бренд – це не лише потік туристів. Це й зацікавленість інвестора.
Коли я шукаю клієнта (також в певному сенсі інвестора), я повинна представитись – написати лист-пропозицію. Лист обов’язково має бути коротким, щоб читач не заснув і не пішов переглядати інші пропозиції – таких же, як і я кандидатів, і він обов’язково має містити якусь цікавинку, щоб зупинити погляд потенційного клієнта саме на моїй персоні.
Припустимо, інвестор хоче побудувати завод в Україні, провели відповідні дослідження, в підсумку випали кілька локацій з однаковими показниками, нехай, Горішні Плавні, Біла Церква і Первомайськ.
Питання: яка з назв приверне увагу потенційного інвестора?
Переоформлення документів для перейменування міста – це надто дорого, а втратити колоритну легенду – не варте нічого. Бо легенда не має ціни, вона безцінна.
Боже! я якісь такі речі розповідаю. Бізнес, інвестиції, бренд… Ну, навіщо все це, коли є «святий розпил»?
Але мене знову повертає до питання легенди й величного Маджестіка.
Це радянська людина живе крадіжкою, це радянське плекає розпил. Козаки славетного Орлика давно вже розіп’яли б ледацюгу, що шкодить своїм же.
Це радянська людина сидить й не висовується, а козак має пройти випробування, довести, що він гідний боронити свою землю.
Козак вільний і йому чужого не треба.
Хіба ж не такі асоціації виникають при порівнянні цих назв?
Невже не хочеться перестати святкувати (коли святом і не пахне) й почати боротись за своє щастя? Невже це ефемерне «Первомайськ» дійсно варте такого довгого часу на сторінках історії? Невже?
Не хочеться вдихнути життя в стару забуту легенду, почати творити власне, приймати рішення, керувати містом, а не плисти за течією?
Головна проблема перейменування Первомайська, що з’являється в інформпросторі вже не вперше, полягає лише в безініціативності громади. «Не приймати рішення – це також рішення», – так казав один мій викладач. Не перейменовувати – це безініціативність і страх змін. І цим замовчаним рішенням безвідповідально живе значна більшість нащадків славетних козаків, на жаль.
«Инженеры теряются в догадках, почему же даже после модернизации, уже во второй раз идет ко дну украинский сухогруз ”Степан Каменюка”» З телепередачі.
Читайте на тему: «Не того я просила в Діда Мороза…» Ще один штрих до дискусії про перейменування Первомайська
Трудящийся ныне – это голимый лох, которого имеют все, кому не лень. Точка зрения
4620 всього переглядів, 1 сьогодні
