Аліменти: кілька нюансів. Юридична практика
Згідно прийнятого 17 травня 2017 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», внесено зміни до ч. 3 статті 181 Сімейного кодексу України, яка визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом із яким проживає дитина.
Аліменти, які сплачуються на утримання неповнолітніх дітей, є одним з гарантованих законом джерел їх (дітей) існування. Такі виплати (утримання) мають суто цільове призначення -утримання неповнолітнього.
На орган опіки та піклування покладено здійснення контролю за цільовим витрачанням аліментів. Орган опіки та піклування здійснює контроль за цільовим витрачанням аліментів за власного ініціативою або за заявою платника. За власного ініціативою орган опіки та піклування перевіряє цільове витрачання коштів, наприклад, у випадку виїзду платника аліментів за кордон на постійне проживання й стягнення аліментів за весь період до досягнення дитиною повноліття.
Важливо, що аліменти є захищеними коштами, що мають цільове призначення. Так, Державною виконавчою службою у зв’язку із проведенням виконавчих дій зі стягнення коштів накладено арешт на усе майно боржника у тому числі і на належні їй карткові рахунки у банківській установі.
Таке рішення боржником було оскаржено у судовому порядку з підстав того, що на вказаний рахунок надходять грошові кошти зі сплати аліментів на утримання дітей.
Ухвалами місцевого та апеляційного судів у справі ВС/КЦС № 682/690/16-ц від 14.03.2018 у задоволенні скарги було відмовлено, оскільки, на думку судів, державний виконавець, винісши постанову про арешт банківського рахунку заявника, діяв у межах обсягу прав, наданих Законом України «Про виконавче провадження», оскільки банківський рахунок не має спеціального режиму використання, а посилання заявника на те, що рахунок є соціальним і грошові кошти на ньому не можуть бути арештованими, оскільки на нього зараховуються аліменти на утримання дітей є хибним, тому, що аліменти не є допомогою на дітей як це визначено нормами пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».
Згадані рішення боржницею було оскаржено в касаційному порядку.
КЦС, переглядаючи справу, не погодився із висновками першої та другої інстанцій та зауважив, що відповідно до частини першої статті 179 СК України у редакції, чинній на час накладення арешту на банківські рахунки, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім’я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. При цьому під цільовим призначенням потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема, потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
Одночасно, відповідно до пункту 10 частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення не може бути звернено на іншу допомогу на дітей, передбачену законом.
Отже, в будь-якому випадку аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім’я кого вони виплачуються, чи власністю дитини, однак ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, а тому на них не може бути звернено стягнення.
Підготовлено за матеріалами правових інтернет-ресурсів
Читайте також: «Агов, ви там, наверху!». Юридична практика
975 всього переглядів, 1 сьогодні
