Що політики кажуть про газ та хто з них помиляється? Газовий лікнеп

admin Держава, ПУБЛІКАЦІЇ, Суспільство 06.02.2019

Аналіз поширених серед політиків тез щодо видобутку газу та його ціноутворення в Україні

«Тарифний геноцид», «знущання над народом», «газ по $50» – ці та інші стійки висловлювання міцно увійшли в лексикон українських політиків в останні кілька років. Тому чергове підняття тарифів у листопаді 2018 (що є умовою співпраці з МВФ) викликало хвилю обурення серед опозиційно налаштованих політиків: мовляв, влада ледве не знищує націю, примушуючи людей платити надвисокі ціни на газ. Водночас урядовці вважають, що прийняли правильне рішення, і підняття тарифів оздоровить газовий ринок.

У цьому фактчеку VoxCheck розбирається, які з тез на газову тематику, що їх політики висловлюють найчастіше, є правдивими. Як виявилося, маніпулюють з обох сторін – як влада, так і її критики.

Собівартість газу

Це питання вже давно обговорюється в українському медіа-просторі. Олег Ляшко, Юлія Тимошенко та інші депутати неодноразово стверджували, що газ українського видобутку коштує 1,5-2,5 тис. грн/тис. м³.

Юлія Тимошенко, голова партії «Батьківщина»

«Вони взяли наш рідний природній газ, собівартість якого $12 за 1 тис. м³3 газу видобуток, плюс транспортування, плюс, я не знаю, що там ще. Рентабельність 30%, такої рентабельності ви в світі не знайдете, плюс транспортування, плюс податки. Все це, ну, максимум $85. Це з рентабельністю 30%, з прибутком, щоб заробляти для розвитку галузі».

Олег Ляшко, голова «Радикальної партії»

«Де людині взяти 12-13 тис. грн, щоб заплатити за 1 тис. м³ газу, коли собівартість видобутку українського газу 1,5-2 тис. грн, коли газу, який видобувається в Україні цілком достатньо для побутових споживачів».

Вадим Рабінович, голова партії «За життя»

«Мы добываем 20,4 млрд м³ газа. Все мы с вами вместе с бюджетными организациями потребляем 15 млрд м³. Себестоимость 2,5 тыс. грн».

З іншого боку, голова «Укргазвидобування» (УГВ) Олег Прохоренко вважає, що собівартість українського газу може становити $180-$250 за тис. м³ – в залежності від складності видобутку.

Олег Прохоренко, голова «Укргазвидобування»

«Якщо ми говоримо про вартість повного циклу – від початку буріння і видобутку до закриття свердловини, то в залежності від складності видобутку вартість може варіюватися від $180 за тис м3 до $250 за тис м³».

Виходить, виробнича собівартість точно не більша, ніж $250 за тис. м³, оскільки навряд чи чиновники УГВ занижували б цей показник.

Але чиї дані правдиві і що вони означають?

Згідно з фінансовою звітністю УГВ, сума собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт та послуг) у 2017 році становила 33 млрд грн. Сюди входять плата за користування надрами (близько 70% собівартості), амортизація та витрати на персонал. Видобуток газу у 2017 році становив 15,25 млрд м³.

Виходячи з цих показників, собівартість видобутку газу становила 2 165 грн/1 тис. м³ (нагадаємо, приблизно 70% цієї суми – це плата за користування надрами). Але насправді собівартість видобутку газу має бути ще нижчою, оскільки в 33 млрд грн включена також собівартість видобутку нафти та виробництва нафтопродуктів, скрапленого газу, а також інші послуги, які надає компанія.

До собівартості було б доцільно також додати адміністративні, операційні, фінансові та інші витрати (ст. 31-32 звітності). Сумарно це 2,781 млрд грн, а разом з собівартістю зі звітності – 35,81 млрд грн. Тоді умовний показник собівартості видобутку газу становить 2348 грн/тис. м³. Ймовірно, саме на нього посилаються українські політики. Але в схему «собівартість+» також є сенс додати тарифи на розподіл і транспортування (+730 грн), ПДВ (+650 грн) і регульовану маржу постачальників (1,9% Нафтогазу, 2,5% газзбутів або +220 грн, дані взяті тут і тут). В такому випадку ціна для населення склала б приблизно 4 000 грн/1 тис. м³.

Але що буде, якщо додати до цих розрахунків витрати на розробку нових свердловин? Собівартість зросте ще більше. У 2014 році «Нафтогаз» звітував про таку виробничу собівартість газу:

Окрім цього, до розрахунку собівартості газу доцільно включати вартість капіталу. Вартість капіталу – це по суті втрачені кошти від невикористання капіталу іншим способом (зокрема, при реалізації газу державних компаній за регульованими, а не ринковими цінами). Умовно кажучи – продавши газ населенню за заниженими цінами, ми втратили можливості вкласти гроші в розвиток економіки та підвищення добробуту населення в довгостроковому періоді. «Нафтогаз» у 2015 році проводив розрахунок повної економічної собівартості видобутку газу, і тоді компанія називала показник приблизно $320 за тис. м³.

Отже, єдиної оцінки собівартості газу в Україні не існує, і вона залежить від того, що той чи інший політик або чиновник має на увазі. Як бачимо, кожна зі сторін називає вигідніший для себе показник. Але важливо розуміти, що собівартість не повинна визначати ціну товару, якщо він може продаватися на вільному ринку. Тим більше, якщо йдеться про так звану «виробничу» або «бухгалтерську» собівартість. Ринкова ціна визначається попитом та пропозицією.

Достатність газу для потреб населення

Ще одна улюблена теза політиків звучить приблизно так: «В Україні вистачає газу власного видобутку для забезпечення потреб населення, тому тарифи потрібно знизити». Зокрема, про це часто говорять Юрій Бойко, Вадим Рабінович та інші політики.

Юрій Бойко, екс-голова фракції «Опозиційний блок»

«Яке відношення має наш газ до того, який ми купуємо з-за кордону. Це газ, який за Конституцією належить всьому народу. Його завжди вистачало на потреби населення».

Вадим Рабінович, голова партії «За життя»

«Мы добываем с вами газ в достаточном количестве. 20,4 млрд кубов в нашей стране. А все вместе украинцы, вместе со всеми бюджетными организациями потребляют 15,4 (млрд м³ – ред.). Следовательно, цена на газ может быть спокойно снижена на 300%».

Розберемося з першою частиною цього твердження. У 2016 році населення та теплокомуненерго, що виробляють тепло для населення, спожили 17,6 млрд м³, у 2017 – 15,8 млрд м³ газу. У той час як видобули в Україні у 2016 році 20,1 млрд м³ газу, у 2017 – 20,5 млрд м³. Здавалося б, все сходиться – населенню повністю вистачає газу.

Але насправді понад 4 млрд м³ газу видобувають приватні виробники, і держава не має жодного стосунку до реалізації цього газу (зокрема, не може змусити продавати його за зниженими цінами). Ще близько 1 млрд м³ видобуває «Укрнафта» – в ній 50%+1 акцію має «Нафтогаз», але блакитне паливо реалізується на газовому ринку для промисловості.

Залишаються дві державні компанії – «Чорноморнафтогаз» і «Укргазвидобування». На ці компанії розповсюджується так званий режим «покладення спеціальних обов’язків» (ПСО), згідно з яким компанії мають продавати видобутий газ тільки населенню та ТКЕ для потреб населення.

Проблема в тому, що після анексії Криму «Чорноморнафтогаз» видобуває близько 10 млн м³ газу з родовища «Стрілкове» в Азовському морі, що є мізерною частиною від загального обсягу (нагадаємо – це близько 20 млрд м³). Натомість, УГВ в 2016 році вдалось зупинити падіння видобутку та почати його нарощувати. Зокрема, у 2016 компанія поставила для населення 13 млрд м³, у 2017 – 13,9 млрд м³. Це відповідно на 4,6 млрд м³ та 1,9 млрд м³ менше, ніж спожили населення та ТКЕ (детальніше дивіться таблицю 1).

Рік	Видобуто в Україні, млрд куб м	Видобуто УГВ,млрд куб м	Поставлено населенню, млрд куб м	Спожито населенням і ТКЕ (для потреб населення), млрд куб м	Різниця між видобутком власного газу і споживання населенням, млрд куб м
2016	20,1	14,6	13	17,6	4,6
2017	20,5	15,3	13,9	15,8	1,9

Є також газ, видобутий за договорами спільної діяльності (УГВ разом з іншими компаніями). Такий газ реалізується на оптовому ринку, але йдеться про дуже невеликі обсяги: 0,9 млрд м³ у 2016 році та 0,5 млрд м³ у 2017. Навіть якщо додати цей газ (а деякі політики пропонують його теж передавати населенню за регульованою ціною), то все одно УГВ не могла покрити обсяги споживання населення.

Таким чином, газу державного українського видобутку не вистачає для потреб населення, тому Україні доводиться імпортувати блакитне паливо.

Ціна газу

Через відсутність ринку газу для населення та необхідність імпортувати газ уряд України зобов’язався вирівнювати тарифи для населення відповідно до зміни імпортного паритету (ціна на німецькому хабі в попередній період+доставка). Це також дозволить уникнути спекуляцій з перепродажем газу, посприяє збільшенню видобутку вітчизняними компаніями, а також створенню ринку газу для населення. Імпортний паритет є також обіцянкою уряду МВФ, яка прописана у меморандумі 2017 року.

Ціну на газ значно підняли (з менше, ніж 2 000 до 7 200 грн та 3600 грн за тис. м³ газу для різних категорій споживачів) ще за уряду Яценюка у 2015 році. У травні 2016 року відбулося перше вирівнювання тарифів на газ для населення з імпортним паритетом відповідно до домовленостей з МВФ – ціна стала 6,879 грн/м³. Тоді цей показник відповідав ціні на газ для промисловості. В ціну входили тариф на розподіл, транспортування, ПДВ і регульований прибуток постачальників, а також власне ціна газу – 4,942 грн/м³ (за цю ціну УГВ постачала газ «Нафтогазу»). Але згодом ціна на хабі зросла, і на промисловому ринку газу в Україні – також. Наприклад, вже на кінець 2017 року ціна на німецькому хабі з націнкою за транспортування до українського кордону становила близько 10 000 грн/1 тис. м³, а ціна для промисловості в Україні – близько 9 000 грн/1 тис. м³. Водночас тариф для населення залишався незмінним – ймовірно, з політичних міркувань.

Врешті-решт тариф для населення підняли з листопада 2018 року на 23,5%, і зараз ця ціна все ще нижча, ніж передбачена формулою імпортного паритету (яка вимагала збільшення ціни приблизно на 60%). До речі, у новій постанові про ПСО зникла прив’язка до імпортного паритету. Натомість тепер ціна на газ залежатиме від ціни газу для промисловості, і вона підвищуватиметься ще у 2 етапи – 1 травня 2019 року і 1 січня 2020 року. Якби ціну газу для населення зрівняли з ціною для промисловості в листопаді 2018, то громадяни платили б близько 12 000 грн/1 тис. м³, а не 8 550 грн/1 тис. м³.

Отже, твердження про те, що «тарифи цілком реально знизити» – дуже неоднозначне, і політики маніпулюють, коли стверджують, що й газу достатньо Україні, і тарифи на газ можна зменшити.

Довідка VoxCheck. Типи ціноутворення на газ у світі

Держави, що мають дуже великі запаси газу, часто продають його населенню або за дуже низькими цінами, або взагалі віддають безкоштовно. Збитки від цього вони компенсують експортом газу за кордон. Ризик – дефіцит бюджету, адже у разі поганої кон’юнктури на зовнішніх ринках або падіння видобутку грошей для компенсації вартості газу не вистачатиме.

Така практика поширена переважно серед країн, що розвиваються. Наприклад, в Туркменістані, де тільки з 2019 року люди почнуть платити за газ вперше за часи незалежності. Інший приклад – Венесуела, яка прийшла до економічного колапсу у тому числі через те, що віддавала газ своїм громадянам за символічними цінами.

Натомість такі багаті газом країни, як США, Норвегія продають газ населенню за ринковими цінами.

Деякі держави, що мають помірні, але достатні для власного споживання, запаси газу, продають газ населенню за пільговими цінами, а решту – на ринку промисловості або експортують. Наприклад, така система діє зараз в Румунії до впровадження ринку газу у 2021 році.

Держави, що не мають власного газу або мають недостатньо, закуповують його за кордоном, і тоді ціна для населення залежить від ціни імпортованого газу. Звісно, такі держави можуть встановлювати пільгову ціну для населення з політичних мотивів, але тоді вони отримують прямі збитки, які потрібно покривати з бюджету. Фактично, це випадок України. У 2014 році дефіцит «Нафтогазу», який покривався шляхом випуску ОВДП, становив 6,2% ВВП. За даними «Нафтогазу» вони і у 2017 році отримали збиток за постачання газу власного видобутку населенню при нинішніх цінах.

Незалежно від наявності власного видобутку газу багато розвинутих країн розглядають газ як звичайний товар, а ціна на нього формується відповідно до попиту і пропозиції на ринку. Поширенню цієї моделі посприяло прийняття третього енергопакету Європейським Союзом. Характерно, що її обирають і ті країни, які мають достатньо газу для самозабезпечення. Йдеться про США, Великобританію, Нідерланди та інші.

В цьому напрямку рухається і Україна. Зобов’язання лібералізувати ринок газу для населення було зафіксовано у Договорі про приєднання до Енергетичного співтовариства, Угоді про асоціацію, меморандумах з МВФ. У 2015 році парламент ухвалив ЗУ «Про ринок природного газу», але одразу після цього уряд ухвалив ПСО, щоб мати можливість і надалі регулювати ціну в ручному режимі. За останньою редакцією Положення, остаточна лібералізація (коли уряд перестане визначати ціну) відбудеться з 1 травня 2020 року.

Як бачимо, собівартість майже ніколи не відіграє ролі у формуванні ціни газу, а розвинуті країни або вже перейшли, або переходять до повноцінного ринку для населення, навіть якщо у них достатньо газу власного видобутку.

Переваги створення ринку газу

Здавалося б, чому не регулювати ціну в ручному режимі? Чи справді створення газового ринку необхідне?

Створення ринку, за яке виступають МВФ та Нафтогаз, вирішує ряд проблем та має значні переваги:

1. Споживачі отримують можливість вибору постачальника, а це означає усунення монополії та покращення сервісу завдяки конкуренції.
2. Ціна на газ встановлюється справедлива, оскільки визначається законами попиту й пропозиції, а не бажанням урядовців. Так само, як на хліб, овочі, м’ясо та інші товари.
3. Ринкова ціна на газ стимулює до енергозбереження, в результаті якого зменшується споживання (а, отже, і оплата) та більш ефективно використовуються ресурси.
4. Допомогу від держави отримують лише ті, хто справді її потребує через механізм субсидій. Натомість, при заниженій ціні «субсидію» отримують всі, і вона або так само покривається з держбюджету, або головний кошторис недоотримує податкові надходження. А виграють від заниженої ціни насамперед багаті, оскільки чим більше ти споживаєш – тим більше отримуєш з коштів платників податків.
5. Зменшуються можливості для корупції, які існували донедавна, коли газ формально закуповували за дешевою ціною «для населення», а насправді продавали за ринковою ціною промисловості.
6. Лібералізація ринку газу дасть можливість інтегруватися до європейського ринку газу. Як наслідок – це покращить захист прав споживачів, позитивно вплине на конкуренцію та підвищить прозорість у галузі.
7. Державні компанії отримуватимуть прибутки і приноситимуть додаткові ресурси в держбюджет, які можна буде інвестувати в розвиток економіки.

Чи врятує ситуацію збільшення видобутку?

Якщо більшість політиків або закликає знизити ціну, або підтримує вимогу МВФ, то прем’єр-міністр Володимир Гройсман стоїть осібно. Він не закликає повернути старі тарифи на газ, але водночас обіцяє наростити видобуток газу протягом кількох років, що допоможе Україні стати нетто-експортером газу. В цьому випадку, за планами Гройсмана, ціна для населення знизиться.

Володимир Гройсман, прем’єр-міністр України

«Я бачу, що протягом декількох років ми вийдемо на повне забезпечення власним газом України, і це буде означати, що ми розпочнемо системне зниження цін на газ».

Ймовірно, прем’єр ґрунтує своє твердження на тому, що в такому випадку ціновим орієнтиром буде експортний паритет (ціна на хабі за кордоном – доставка).

Збільшення пропозиції на ринку справді може знизити ціну, але важливим елементом лібералізації ринку газу для населення є усунення монополії та втрата державою статусу регулятора ціни. Переваги створення ринку ми описували вище. Таким чином вихід на самозабезпечення газом не змінить ситуацію, якщо уряд продовжить регулювати ціни.

Яр Батог, аналітик VoxCheck