Представник славетного роду… Постать в історії та сучасності
На дітях геніїв природа відпочиває. Цей вислів повністю нівелюють мистецькі династії, які можна знайти в кожній країні. Зовсім недавно, один з представників унікальної в своїй неповторності династії, жив і творив серед нас. Сергій Якутович помер влітку 2017 року, однак той творчий доробок, який він залишив, збереже його в пам’яті поколінь.
Розповідати про Сергія Георгійовича і не згадати дещо з історії його роду – неправильно. Саме це середовище і сформувало майбутнього геніального художника. Батько – Георгій Якутович, видатний український графік середини 20 століття. Мати – Олександра Павловська ілюструвала дитячі книжки. Цікаво, що і батько, і мати походили з досить відомих та славетних родин.
Якутовичі – родом з Білорусі, до Києва переїхали у середині XIX століття. Прадід Георгія Якутовича мав художню школу на Подолі. Він товаришував та листувався з Тарасом Шевченком. Ці листи в родині старанно зберігали усі роки.
Бабуся Георгія В’ячеславовича працювала машиністкою в уряді Михайла Грушевського. Віддана патріотка, вона записала свого сина Славка до пластунів, і це вирішило всю його подальшу долю. Коли Петлюра відходив, увесь чисельний рід Якутовичів виїхав до Франції, а малий 13-літній Славко через вікно втік до армії УНР і повернувся лише у 1922-му з орденом Червоного прапора.
Повернувшись до Києва, В’ячеслав одружився з дівчиною з роду Котових. Невдовзі в них народилось двоє синів – старший Ігор та молодший Георгій.
Це була інтелігентна родина, в якій розмовляли багатьма мовами – українською, польською, російською. Адже в їхніх жилах текла вірменська, російська, литовська, українська, білоруська кров.
Український дух вносила бабуся Георгія. Саме її прадід листувався з Шевченком. Батько любив історію, знав «Тараса Бульбу» на пам’ять, писав вірші українською мовою. В Києві працював журналістом, перекладав українські книжки дитячих письменників.
Батько був військовим, тому родині довелось жити і в Москві, і в Фінляндії, і в Брест-Литовському, Естонії та Ленінграді.
Якось, під час евакуації на Уралі, брати знайшли в своїй хатині бібліотеку, а в ній книжку без палітурки українською мовою. Тоді Ігор почав вчити малого Георгія українській мові. Символічно, що тією книгою виявились «Тіні забутих предків». Пізніше, вже відомий художник Георгій Якутович працюватиме над картиною з однойменною назвою разом з Параджановим.
Після ще кількох переїздів, мати разом з синами повернулась до Києва. Тут Георгій отримав художню освіту та одружився на дівчині з давнього київського дворянського роду, художницею Олександрою Павловською. Вона працювала з плакатами, а згодом у видавництві «Веселка» ілюструвала казки “Коза-Дереза” (1956), “Кирило Кожум’яка” (1966), казки О. Пушкіна у стилі гравюр старих київських майстрів.
Варто додати декілька слів і про родину Павловських. Дід Олександри – видатний мікробіолог і хірург, доктор медичних наук, професор Київського університету святого Володимира; перший директор Бактеріологічного інституту.
Батько – вчився в одному класі з Михайлом Булгаковим. Штабс-капітан 1-го Кавказького саперного батальйону.
У 20-му році родина Павловських виїхала через Туреччину до Румунії, але батько Олександри, Георгій Павловський залишився і став офіцером Білої армії. Його двічі арештовували та саджали до буцегарні. Закінчив своє життя заступником міністра, не будучи членом партії.
Дружина Георгія – архітектор, автор проекту стадіону “Динамо” (Київ), заводу “ФЕД” (Харків).
В такій родині з багатою історією і народився Сергій Якутович. Його дитинство в літній період проходило в Зміївці, де прадід побудував лікарню, бібліотеку та школу. Взимку на Андріївському узвозі, поруч із садибою Булгакова.
До будинку Якутовичів часто приїздили знайомі та друзі зі всіх куточків країни. Якось, батько побачив малого Сергія серед цього натовпу, підійшов і заявив «Нічого з дитини робити свиню!» взяв за руку і вони пішли – із Канева до Коростеня. Як втомлювались, чи час був зупинятись на ночівлю – знаходили скирти. На все життя Сергій запам’ятав той час і слова, сказані батьком: «Той, хто має крила, не питає дозволу літати».
Батько всюди брав Сергія з собою – в походи Карпатами, в подорожі до Італії.
Якутович був вундеркіндом – вже в 5 років пішов до школи. Вчився досить пристойно, однак комплексував через вади слуху. З 14 років працював, як професіонал-графік. Здобув дві вищі художні освіти в Москві та Києві.
За своє життя він був удостоєний великою кількістю нагород та премій. Серед них і гран-прі міжнародного конкурсу «За мир» у Берліні (1981), премії міжнародних бієнале графіки в Братиславі, Любляні, Кракові (1983-1988). Золота медаль Академії мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України. У 2008 здобув почесний приз фонду «Україна-3000» за внесок у розвиток українського кінематографа, а також був відзначений почесним званням «Народний художник України».
До всіх цих нагород художник ставився філософськи і вважав, що отримав тільки те, що мав отримати.
Однак, відомий Сергій Якутович не своїми нагородами, а передусім роботами. З татом йому пощастило стати частиною знімальної групи кінострічки «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова.
Ще до часів Незалежності Сергій проілюстрував майже всю світову та вітчизняну класику: твори Пушкіна, Толстого, Дюми, Гончара, Гоголя, малює картини до французького епосу “Трістан та Ізольда”, оформлює книжки Ліни Костенко. Загалом, майже дві сотні видань.
Видання роману «Берестечко» Ліни Костенко, яке проілюстрував Сергій Якутович, було визнано найкращою ілюстрованою і художньо оформленою книжкою, представленою на виставці-ярмарку в Ашгабаді.
Проявив себе художник і в кінематографі. Працював зокрема над фільмами «Втрачений рай», «Ще як були ми козаками», «Тарас Бульба» Володимира Бортка, «Поводир» Олеся Саніна. Був головним художником у фільмі Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу».
Для «Тараса Бульби» художник створив понад 2,5 тис ескізів і майже всі з них увійшли до картини. На думку критиків, цю кінострічку варто подивитись лише через роботу художників та гру Богдана Ступки. Останній, до речі, слугував джерелом натхнення для Якутовича. До 70-річчя актора, художник випустив серію графічних робіт, в кожній з яких Ступка не просто в ролі – це багатошарова структура.
У 2009 році Сергій Якутович наважується втілити цікавий арт-проект присвячений творчості Миколи Гоголя у вигляді інсталяцій з пластикових скульптур, музики та відео. Безсмертні образ з книжок Гоголя за підтримки Юнеско показують у Парижі, Львові, Москві та Києві.
Графіка Якутовича стала символом XXI століття. Його твори – багатогранні та глибокі, при цьому теми зрозумілі кожному. На жаль, зі смертю єдиного сина – Артема Якутовича, славетна династія Якутовичів перервалася.
Підготувала Тетяна Кострикіна
992 всього переглядів, 1 сьогодні
