Життя подекуди цікавіше за будь-який кіносюжет.
Постать в історії та сучасності.
У 1967 році у складі радянської делегації на міжнародну виставку до Канади прибув танцівник Махмуд Есамбаєв. Йому стало нудно і він попросив відвезти його до резервації справжніх індіанців. Там він і познайомився з вождем. Яким же було його здивування, коли вождь звернувся до гостя українською мовою: “Здоровенькі були, прошу до мене в гості”, а на стіл гостям поклали галушки і українську горілку.
Гадаєте, що це красива вигадка журналістів? Аж ніяк, це історія українського льотчика Івана Даценка.
Народився Іван в одному з сіл Полтавської області у 1918 році. Закінчив середню школу, а згодом зооветеринарний технікум. З початком Другої світової хлопця призвали на службу до лав Червоної армії.
Служив Іван у бомбардувальній авіації, де досяг звання старшого лейтенанта. До 1943 року на рахунку Даценка було понад 200 бойових вильотів. Більшість з них – нічні.
Місією Івана було бомбардування аеродромів, заводів та комунікацій у глибокому тилу ворога. З цими завданнями він справлявся на відмінно, за що й отримав звання Героя Радянського Союзу.
У квітні 1944 екіпаж Даценка бомбив залізничну станцію Львів-ІІ. За офіційними даними, герой загинув вже коли повертався на базу, в його літак потрапив снаряд. Так вважали досить довго. На батьківщині Івана мали намір назвати на честь героя вулицю, встановити пам’ятник. Однак з вищих установ прийшов таємний наказ – припинити вшанування Івана Даценка.
Вже пізніше змогли з’ясувати чому – герой живий здоровий і живе у Канаді. Як же так сталось?
У повітряному бою піді Львовом Даценко не загинув, а потрапив у полон до німців. У 1945 році він втік з полону і потрапив до американської зони окупації Німеччини. Згідно з угодами, всіх полонених союзників мали би повернути до Союзу, але Іванові якимось дивом вдалось уникнути цього. Він потрапив до Канади. Там він познайомився з молодою індіанкою – донькою вождя, яку невдовзі взяв за дружину. Однак, батько дівчини висунув умову, за якою Іван мав не тільки стати членом племені, а ще й зайняти посаду вождя, після смерті тестя. Даценко погодився.
Дивовижно, та ми б ніколи не дізнались про долю Івана, якби не Махмуд Есамбаєв.
Але повірити в правдивість цієї інформації було складно. Тому у 2001 році племінниця Даценка звернулась до телепрограми «Жди меня» з проханням встановити – чи дійсно її дядько став вождем.
Протягом кількох років проводились пошукові роботи. Вдалось знайти тих, хто особисто знав Даценка і тих, хто зустрічався з ним у Канаді. Більше того, на запит редакції передачі відгукнулась пані, матір якої у 70-х роках проводила екскурсії для іноземців в індіанській резервації і особисто знала вождя. За її словами, Іван Даценко мав сина, а син – двох дітей. На 2002 рік вождь та його син померли, а як склалась доля онуків – невідомо. Сьогодні резервації не існує, онуки стали повноправними громадянами Канади і знайти їх досить складно.
Незважаючи на ці, здавалось би, беззаперечні факти, залишалось головне запитання – чи дійсно вождь племені індіанців і льотчик Іван Даценко – одна і та сама людина. Для того, щоб вирішити це питання, до Московського інституту судово-медичної експертизи ведучі програми передали фотокартку Даценка та вождя племені. В інституті підтвердили, що це одна особа.
Було б дивно, якби кінорежисери прогледіли готовий сюжет. Іван Даценко став прототипом головного героя у стрічці «Той, хто пройшов крізь вогонь», який вийшов на екрани ще у 2012 році. Недарма кажуть, що життя готує нам сюжети, більш захопливі за вигадані.
Тетяна Кострикіна
Читайте також: Руєвіт – воїнів великих рід
829 всього переглядів, 1 сьогодні
