Засуджений, як «ідеолог українського буржуазного націоналізму». Постать в історії та сучасності
Вивчаючи біографії видатних українців, можна переконатись в тому, що українець визначається не завжди по крові, буває й так, що українцем людина стає свідомо. Геніальний вчений з непересічним розумом, Агатангел Кримський не мав і краплі української крові, але засудила його радянська влада саме як «ідеолога українського буржуазного націоналізму, який роками очолював націоналістичне підпілля». Нагадаємо, або ж відкриємо, деякі факти з біографії нашого генія.
Агатангел Кримський дійсно не мав ні краплі української крові. Його рід – кримсько-татарського походження. Один із родичів був муллою, родичем кримського хана. Батько, татарин з білоруським корінням, був вчителем історії й географії, мати ж – з відомого польсько-литовського роду. А «Кримським» він став тому, що походив з Криму.
Уже в три з половиною роки хлопець вмів читати (народився Агатангел 15 січня 1879 року). У Острозькій прогімназії вивчив польську, англійську, французьку та німецьку мови. Далі він навчався в київській колегії Ґалаґана, де вивчив грецьку, італійську, турецьку. Всього у 18 років Агатангел знав 8 мов. Дослідники і досі губляться в здогадках – скількома ж мовами володів поліглот. За різними даними – 60, а хтось говорить, що й до 100. Сам вчений говорив, що легше перерахувати мови, якими він не володів.
Любов до української мови йому прищепили Павло Житецький та Михайло Драгоманов, ще у колегії Ґалаґана. Він принципово спілкувався українською мовою і це в часи Російської імперії, коли це було категорично заборонено. “Нам одібрано всякі мінімальні, елементарні права. Для нас і говорити своєю мовою – то вже є злочин; нашій нації гірше, ніж усім іншим націям” – писав вчений.
По собі вчений залишив унікальні дослідження української мови, які виклав зокрема у працях «Українська граматика», «Нариси з історії української мови». Він був переконаний, що вже у XI столітті українська мова існувала «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна одиниця», тим самим заперечуючи теорію про «колиску трьох братніх народів». З цього питання він вів постійну полеміку з російськими вченими.
Після закінчення інституту, Кримський отримує дворічну стипендію на поїздку до Лівану й Сирії. Повернувшись, викладає у рідному інституті (з 25 років), а з 30 років стає професором східної літератури, перекладає Коран російською мовою. По собі залишив першокласні роботи з тюркології та семітології – 4-томну “Історію Туреччини та її письменства”, “Історію Персії та її письменства” та ін. Коли Кримський викладав у Київському університеті, створив цілу школу орієнталізму в українській науці. У своїх працях він довів міцний зв’язок між культурою й мовами Близького Сходу і України.
Єдиним коханням всього життя була Леся Українка. На жаль, вона не сприйняла серйозно почуття вченого і він назавжди залишився одинаком, присвятивши все своє життя науці. У вірші, який Павло Тичина присвятив 60-річчю Кримського прямо йдеться про «вічно мрійну Лесю Українку». Поетеса присвятила свою драму «В катакомбах» шановному побратимові А.Кримському».
Кримський був одним з засновників Української Академії Наук, в якій був секретарем до 1928 року, а фактично керував нею. Тут він очолив історико-філологічний відділ та кабінет арабо-іранської філології. Під його керівництвом працювали комісії: правописна й діалектологічна, словника живої мови, історії мови. Незважаючи на те, що були часи, коли співробітникам АН доводилось самотужки заготовляти дрова, оскільки приміщення не опалювалось і навіть чорнило замерзало, а в часи найбільшого зубожіння академіки писали свої роботи на театральних афішах, розведеними у воді хімічними олівцями, саме завдяки Кримському Академію вдалось зберегти та значно збагатити книгозбірню.
Кримський – не лише відомий сходознавець та поліглот, це ще й досить успішний поет. Вже у 1910 році І.Франко писав про вченого-сходознавця, як про «високоталановитого поета» і «дуже оригінального повістяра» . Збірка поезій «Пальмове гілля» містить оригінальні вірші та переклади українською арабських поезій.
Весь цей час влада не забувала про геніального вченого і пильно стежила за його діяльністю, то заграючи з ним, то відверто висуваючи звинувачення. Так, 70-річчя Кримського відзначили пишно і з почестями у Києві 1941 року з нагородою орденом Леніна. Та настрій влади змінився за декілька місяців, 20 липня 1941 року за Агатангелом прийшли працівники НКВС. Разом з багатьма іншими представниками опальної інтелігенції, Кримського відправили у холодних вагонах до Казахстану. Далі його сліди губляться. Офіційна дата смерті – 25 січня 1942 року. Точну причину смерті не знають до сих пір – можливо він так і не доїхав до Казахстану і помер прямо у вагоні, як Л.Старицька-Черняхівська, І.Черкаський. Можливо, він помер у кустанайській лікарні, яка відома своїм «суворим» режимом. Нажаль, навіть місце поховання до сих пір не відоме.
Омелян Пріцак якось сказав, що Агатангел Юхимович “найкращий кримський подарунок Україні” і тут важко ще щось додати. Ця неймовірна людина присвятила все своє життя Україні – мові, культурі, писемності, науці. Життя Кримського – приклад працелюбства, нескореності та відданості переконанням. Поліглот, сходознавець, поет, перекладач – важко перелічити всі сфери діяльності, в яких вчений досяг значних успіхів. Нехай Україна знає та пишається своїми синами!
Тетяна Кострикіна
Фото – Вікіпедія.
Читайте також: Видатна матір видатної доньки. Постать в історії та сучасності
1397 всього переглядів, 1 сьогодні
