Захистимо себе від дифтерії. Спосіб той самий – вакцинація
Дифтерія – небезпечне інфекційне захворювання. Збудник захворювання в організмі людини виділяє токсини (отрути), які згубно діють на організм людини.
Дифтерія починається, як банальна ангіна, нерідко супроводжується тяжкою інтоксикацією (інфекційно-токсичний шок), ураженням дихальних шляхів (гортані, трахеї, бронхів), серця та нервової системи. Сприйнятливість до дифтерії дуже висока. Завдяки проведенню масової імунізації дітей, хворіють переважно дорослі (80%) та діти старшого віку, не щеплені взагалі, або яким не проводилась ревакцинація згідно календаря щеплень. В епідеміології дифтерії особливе значення має розповсюджене носійство токсичних збудників дифтерії. Навіть відносно мала кількість осіб ризикує захворіти від носіїв.
При тісних контактах не щеплених проти дифтерії дітей в дитячих колективах (школа, ДНЗ), можливі спалахи захворювання. Щоб уявити собі, яким лихом була ця хвороба, досить навести декілька цифр. У довакцинальний період в нашій країні хворіло на дифтерію від 40000 до 80000 дітей щорічно. Тоді летальність від дифтерії становила майже 50%, тобто серед хворих на дифтерію помирала кожна друга людина. Введення обов’язкової вакцинації проти дифтерії докорінно змінило ситуацію. Подальше зниження рівня захворюваності на дифтерію викликало заспокоєння і, більш того, у 80-і роки минулого століття в пресі почали з’являтись безпідставні заяви, що вже все гаразд і щеплення при такій ситуації є скоріше шкідливим, ніж корисним. Лікарі-педіатри почали скорочувати кількість щеплень, батьки відмовлялися щеплювати своїх дітей. І наслідки не забарились. У 1991 році захворюваність на дифтерію почала зростати. Під час епідемії дифтерії (1991-1997рр.) в Україні захворіло близько 20000 осіб, з них понад 700 людей померли (3,7%). 80% померлих були зовсім не щеплені або щеплені з порушенням схеми введення вакцини.
У 1995 році кількість випадків дифтерії у порівнянні з 1990 зросла в 50 разів. Щоб припинити епідемію дифтерії, довелося масово щепити дорослих та проводити додаткове щеплення дітям. Лише завдяки цим заходам рівень захворюваності почав знижуватись і тільки в 2005 році, нарешті, кількість хворих досягла рівня 1990 року. Паралельно знижувалась і кількість померлих від дифтерії. Якщо у 1995 році від дифтерії померло близько 200 осіб, то у 2006 – лише одна дитина, яка була не щеплена. Якщо ж взагалі припинити проведення щеплення проти дифтерії, то захворюваність знову почне зростати і через декілька років досягне рівня довакцинального періоду з сотнями смертельних випадків.
Джерелом інфекції при дифтерії є тільки людина – хворий або бактеріоносій. Збудник захворювання виділяється з організму хворого або носія з краплинками слини або носового слизу, а тому основний шлях передачі повітряно-краплинний. В крапельках слизу збудних дифтерії може зберігати життєздатність на білизні, іграшках, книгах до декількох тижнів, інколи навіть місяців, а тому можлива передача через предмети. Можливий харчовий шлях передачі інфекції через інфіковані харчові продукти (молоко, креми), на яких збудник може розмножуватись. При своєчасному зверненні за медичною допомогою можна запобігти тяжким ускладненням з боку серця, нервової системи та ін. Єдиним надійним засобом профілактики захворювань на дифтерію є профілактичні щеплення, які проводяться безкоштовно дітям, починаючи з двомісячного віку та дорослим у щеплювальних кабінетах лікувально-профілактичних установ.
В.М. Мороз, зав. відділенням організації лабораторних досліджень та моніторингу ПМРВЛД
Читайте також: У Первомайську дорожчатиме водопостачання
1348 всього переглядів, 1 сьогодні