Ласкаво просимо, відвідувач! [ Реєстрація | Вхід

«Захисник Вітчизни» – не лише про чоловіків. Постать в історії та сучасності

Iнше 18.10.2018

Доля жінки в роки війн та революцій зазвичай трагічна і безрадісна. Жінкам чітко окреслили коло їх впливу та прав – кухня, дитяча та церква. От і все, де могла реалізовуватись українська жінка, та й не лише українська, перед Першою світовою війною.

Олена Степанів розірвала це коло і впевнено заявила всьому світові, що тільки жінка сама може обирати – де і що їй робити. Її вибір – боротьба за незалежність Батьківщини.

Народилась Олена на Львівщині у 1982 році у родині священика. Мала старшого брата Ананія, за яким вступила до українського товариства «Сокіл». Згодом очолила першу жіночу чету «Сокілок» у Львові. Щойно з’явились перші організації пластунів, вступила до них. Дівчина закінчує учительську семінарію та займається репетиторством, щоб заробити на життя. Вступає до Львівського університету у 1912-му, де вивчає географію та історію.

Вже через два роки молода дівчина остаточно визначилась зі своїм майбутнім – її місце серед січових стрільців. На той час жінок на військову службу не приймали, і Олену висадили з потяга, який мав привезти її та інших добровольців до УСС (Українських Січових Стрільців). Це неабияк обурило – хто міг завадити їй йти обраним шляхом.

В УСС жінок не приймали, однак для Олена зробили виняток, і вона офіційно стала частиною регулярного війська. Почались справжні військові будні – навчання військовій справі, лекції з військової історії, навчання медичної допомоги. Пізніше, разом зі стрільцями на фронт виїхав жіночий стрілецький відділ медсестер на чолі з підхорунжою Оленою Степанів.

Крім буднів на долю Олени випали і справжні бої – під Комарником, на Маківці, під Болеховим. Першу медаль «За хоробрість», вона отримала за виявлену мужність під Комарником, звання хорунжого – за відвагу на Маківці. А от бій під Болеховим виявився фатальним і перша жінка-офіцер потрапила в полон. Стерегли її особливо пильно, адже навідміну від мобілізованих чоловіків, які йшли з примусу, Степанів пішла за власними переконаннями, а значить – була дійсним ворогом Росії. Так собі міркувало московське керівництво. І таки мало рацію.

Дівчину відправили до Ташкенту. Везли її тим самим етапом, що і Т.Г.Шевченка.

У полоні з Оленою поводились навдивовижу добре – з відповідною шаною, як до діючого офіцера. При чому, ставились з повагою всі, окрім своїх, можливо тому, що була єдиною жінкою-офіцером. Вона могла користуватись всіма правами старшини – отримувала щоденні відповідні виплати на харчування, інколи мала окреме приміщення для ночівлі. Однак, і охорону мала посилену.

Незважаючи на це, Степанів тяжко захворіла – виникла легенева кровотеча. Завдяки німецькій сестрі милосердя графині Горн і полковнику Пішелі, Олену вдалось визволити з полону. Повернення її було дійсно тріумфальним  – через Петроград, Фінляндію, Швецію та Німеччину до свого стрілецького коша у Стрию. Дорогою дівчина відчула себе знаменитістю, на кожній станції вагон облягали жінки, які прагнули сфотографувати її. На той час про першу-жінку офіцера, борця за ідею, вже активно писали у світовій пресі.

Після двох років полону дівчина повернулась такою ж незайманою, лиш перша сивина з’явилась.

У 1919 році Олена разом з дипломатичною делегацією через Румунію та Угорщину прибула до Відня. Тут вона продовжила навчання та отримала ступінь доктора філософії. В Австрії Степанів вийшла заміж за полковника УГА Романа Дашкевича. Через три роки, у 1922-му Олена повернулась до Львова і почала викладати в гімназії сестер-василіанок. Студентки дуже любили та поважали її за справедливість та вимогливість. Однак, поляки заборонили викладання. У 1926 році Степанів народила сина – майбутнього історика Ярослава Дашкевича.

Після повернення до Львова, Олена була доцентом Львівського університету, після закінчення Другої світової працювала старшим науковим співробітником і завідувачем сектору економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, науковим співробітником Природничого музею АН УРСР (1948–1949 рр.).

Почалась масова еміграція українців. Олена теж мала можливість виїхати до тої ж таки Австрії, де якраз перебував її чоловік у 1939-му. Однак, за словами сина, вона ненавиділа еміграцію і зареклась лишитись в рідній Україні, хай би що чекало попереду.

А чекало ще одне заслання до ГУЛАГу. У 1949 році Олену Степанів заарештували і присудили 10 років, за націоналістичну діяльність. Вже не молода жінка тяжко пережила це – хворіла на дистрофію, отримала інвалідну категорію. Але справжній жах почався вже після повернення у Львів у 1956-му. Жінка опинилась просто посеред вулиці – все майно, житло, пам’ятні речі були конфісковані. Догляд за старенькою матір’ю взяв на себе син Ярослав.

За все своє нелегке, як для жінки, життя, вона жодного разу не просила помилування, не жалілась, не писала покаяльних заяв. Вона ж бо не робила нічого протизаконного. А за любов та відданість Батьківщині вона відсиділа весь термін. І хто б не казав, що не місце жінці на війні, Олена Степанів довела протилежне – лише жінка може вирішити, де саме її місце.

Підготувала Тетяна Кострикіна

  

912 всього переглядів, 2 сьогодні

  

Партнери

Залишити відгук

Ви повинні увійти щоб залишити коментар.

Ми у соцiальних мережах

Травень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
  • Ad 1
  • Ad 2
  • Ad 3
  • Ad 4