Винайняв житло – і родину можеш з собою прихопити
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Перелік осіб, які є членами сім’ї власника житла визначає стаття 64 Житлового кодексу України. Так зокрема, до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені вище, перестали бути членами сім’ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов’язки, як наймач та члени його сім’ї.
Згідно із положеннями статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним житлове приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в житлове приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи зареєстровані вони в даному житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що проживають з ним, певний порядок користування житловим приміщенням.
Водночас наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування житловим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім’ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Однак відсутність письмової згоди членів сім’ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування житловим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Отже, спільне проживання в квартирі не є безумовною підставою для визнання права на користування нею, як зазначив Верховний суд у рішенні по справі № 199/10302/14-ц від 16.01.2019). Крім того, законодавством не передбачене збереження права користування житлом за особою, яка хоч і правомірно вселилась у будинок, але на час розгляду справи перестала бути членом сім’ї власника (ВС/КЦС,справа № 357/7940/16-ц, 27.02.19) Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут – це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов’язане з позбавленням власника нерухомого майна правомірностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року в справі № 734/387/15-ц.
За матеріалами правових ресурсів
Читайте також: Повірка лічильника: хто має платити?
935 всього переглядів, 1 сьогодні
