Він встиг запалити вогонь незалежності. Постать в історії та сучасності
У нього було не багато друзів та ще менше однодумців, він значно випередив свій час і тому так і залишився чужаком, зарозумілим демагогом, шовіністом та авантюристом для більшості. Ідеолог державної самостійності України – Микола Міхновський. За думкою більшості вчених, його постать – одна з найтрагічніших у нашій минувшині. За своє коротке життя, всього 51 рік, він встиг запалити вогонь майбутньої незалежності та задокументувати його.
Ще будучи студентом-першокурсником правничого факультету Київського університету святого Володимира, означив найбільшу мрію всього свого життя – державну самостійність української нації. В роки, коли його сучасники ледь дозволяли собі мріяти про автономію України, Микола твердо відстоював ідею українського самостійництва та готов був боротись за це.
У 1891 році він вступив до таємної студентської організації «Братства Тарасівців», де відразу став одним з провідних ідеологів та проповідників, займався розробкою ідеологічної платформи під назвою «Credo молодого українця» – по суті це був перший програмний твір, у якому сформулювали революційну мрію того часу. Члени організації на могилі Т.Шевченка присяглися «всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї великого Кобзаря». Свою мету братство визначило, як боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу й неподілену, від річки Сян до Кубані, від Карпат до Кавказу, вільну, без пана та хама, без класової боротьби, федеративну республіку».
Однак, реалізувати свої плани товариству так і не вдалось, вже через два роки всі тарасівці були за гратами або у висланні. Лише Міхновському, якимось дивом вдалось уникнути такої долі. Та це не зупинило юного революціонера, і він продовжував заявляти про необхідність озброєної боротьби за права українського народу. Міхновський стояв біля витоків Революційної Української партії (РУП) – першої політичної самостійницької організації Наддніпрянщини. Свої радикальні ідеї Міхновський виклав у брошурі «Самостійна Україна», які видали у Львові, накладом у 1000 примірників.
Сучасні історики вважають «Самостійну Україну» першою декларацією українського націоналізму початку XX ст. “Нація – над усе, Україна – українська, соборна – над усе!”. Ідеологічні твори Міхновського – не лише історична пам’ятка. Ідеї, викладені в них, співзвучні нашому часу. Хоча, є ті, хто і сьогодні вважає такі заклики дещо радикалізованими. Та давайте не забувати, що в ті роки, такі ідеї були не просто фантастичними, а навіть божевільними.
Незважаючи на лавину критики, яка вилилась на Миколу, після його досить радикальних закликів, у відповідь на заборону офіційної влади зробити напис українською мовою на пам’ятнику Котляревському у Полтаві, від імені РУП написав відкритого листа до міністра Сипягіна, який закінчувався словами: «Українська нація мусить скинути пановання чужинців, бо вони огиджують саму душу нації. Мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла Росія! Мусить добути собі визволення з рабства національного та політичного, хоч би пролилися ріки крови! А та кров, що поллється, впаде як народне прокляття на вашу голову, пане міністер, і на голови всіх гнобителів нашої нації».
Після болючого розриву з РУП, життя Міхновського змінилось. Він відчув, що вся сила молодого покоління, здатного на ведення націоналістичної боротьби, пішла в інший бік. Ще одну надію дало створення у 1902 році суто націоналістичної Української народної партії, яка сповідувала самостійницькі настрої. Своєрідний маніфест нової партії Міхновський виклав у «Десять заповідей УНП». Київський історик Лариса Нечитайло називає цей твір «Біблією українського руху за незалежність».
Микола прагнув одного – популяризувати та доводити до всього загалу свої ідеї та погляди. На його думку, кожна дитина, народжена українцем, мусить знати та сповідувати ті самі 10 заповідей.
Під час Світової війни зародилась в нього ідея створення української армії. Збирався навіть ініціювати створення українських підрозділів в царській армії. 15 березня 1917 року разом зі своїми однодумцями проголошує створення альтернативної Центральної ради, яка відразу проголосила свій курс на незалежність України. В кінці місяця цього ж року його самостійники ввійшли до складу Центральної Ради. Варто сказати, що керівники УЦР активно противились таким радикальним ідеям та чинили спротив Міхновському. Створені ним полки не визнавались правомочними, а самого Миколу Грушевський, Петлюра та Винниченко намагались всіляко видалити з поля зору. Тодішнє керівництво попросту боялось відродження української військової сили та розповсюдження цих небезпечних ідей. Тому Міхновського відправили на фронт. Після повернення він продовжив свою активну діяльність, однак його відверто боялись, тому не давали шансу Миколі отримати владу.
Для того, щоб не переповідати весь життєвий шлях цього видатного діяча, врешті – хто захоче, знайде його біографію. Все своє життя Микола йшов до власної мрії – самостійної української держави, та тодішнє суспільство не було готове до таких змін, тому належного поширення ідеї Міхновського не отримали. Керівництво країни змінювалось швидко і всі вони були одностайними в тому, що ідеї Миколи – це занадто. Однак, сьогодні історики говорять нам про те, що якби цієї постаті не було в нашій історії, не було б і незалежності у 1991 році.
Найближчий друг Міхновського, Сергій Шемет, пізніше згадував: «Це було велике серце. В ньому палав такий вогонь любові до України, що в іншій країні він запалив би мільйони сердець бажанням патріотичного подвигу, а серед нашої інтелігенції запалилися цим вогнем лише одиниці. Найбільшою його заслугою було надання великого творчого розмаху українським національним почуттям. Малесеньку любов до пісень і вишиванок він розпалив у полум’я великої любові до України». Важко сказати більше. Батько української – Микола Міхновський, завдяки радянським історикам на довгі роки потрапив у темряву забуття. Та сьогодні потроху відроджується не лише Україна, але й пам’ять українського народу. Приємно, що і в Первомайську є вул. Миколи Міхновського.
Тетяна Кострикіна
Читайте також: Засуджений, як «ідеолог українського буржуазного націоналізму». Постать в історії та сучасності
1307 всього переглядів, 2 сьогодні
