Українська хата. Продовження
Житлове приміщення чи сакральний магічний простір
У попередній публікації ми розповіли про принципи забудови житла в Україні. Заселення в нову хату мало також багато особливостей та пересторог.
Після закінчення будівництва майбутня господиня починала готувати хату до входин. У першу чергу, білили стіни ззовні та всередині. Іноді задню стіну будівлі, яка була орієнтована на північ, залишали небіленою або частково біленою. За давніми віруваннями, саме на півночі живуть «темні» сили, і така «негарна» стіна могла завадити їхньому входу до оселі. На одвірках та віконницях вирізували захисні знаки. На вікнах, зазвичай, це були берегині – невеличкі графічні зображення жіночих постатей із піднятими руками. В деяких регіонах на порозі вирізали хреста, що мало вберегти хату від злодіїв. Хреста також вирізали і на сволоку (основна несуча балка, на якій трималися стеля та дах будівлі), це мало запобігти пожежі та руйнуванню. Призьбу (підмурок хати, який знадвору був ширший за стіну) часто фарбували в чорний колір . У якості фарби використовували суміш сажі з олією, а більш заможні – розігріту смолу. Крім естетичного ефекту, таке фарбування ще й захищало будівлю від зайвої вологи.
Над призьбою та всередині будинку по стіні над підлогою малювали безперервну червону лінію – своєрідне захисне магічне коло. Крім того, хату як ззовні, так і всередині прикрашали мальованими візерунками. Навколо вікон ззовні малювали замкнені кола рослинних орнаментів, які зверху «замикались» невеличкою «берегинею» або «вазоном», таке ж коло малювали навколо дверей. Як фарби, використовували змішану із фарбниками глину. Вважали: що яскравіше розмальована хата ззовні, тим краще вона захищена від лихого ока.
У внутрішньому оздобленні особливу увагу приділяли печі, у якій, за давніми віруваннями, жив «дух» оселі. Часто на пічному комині малювали пару півнів або жайворонків. Це були птахи, які зустрічали сонце, тому вони вважались охоронцями домашнього вогнища. Також на печі малювали родинне дерево, яскраві квіткові орнаменти та замкнені кола безперервників. У кутку навпроти дверей облаштовували полички для «покуті», де виставляли родинні ікони, над якими вішали рушник. Зазвичай, покуть прикрашали весільним рушником, але іноді вишивали спеціальні «покутні» рушники, прикрашені церковними символами. Вишиті спеціальними символами рушники також розвішували над вікнами та дверима, як додаткові обереги. В покуті ставили стіл та лави навколо нього, біля дверей – скриню. Біля печі будували настил із дощок – «піл»,який вдень використовували як додатковий стіл, а вночі – як ліжко для господарів. Щоб визначитись, де краще ставити піл, на ніч до нової хати пускали кота та собаку і дивились, де вони ляжуть спати. Коти, зазвичай, вибирали місце з негативною енергетикою, де не можна спати, а собаки, навпаки, – у сприятливих місцях.
Остаточним етапом підготовки до заселення було очищення оселі. Для цього використовували освячені трави або ж церковну свічку. Відкривши двері, запалювали свічку або зілля і обходили оселю спочатку проти годинникової стрілки, виганяючи все зло, яке могло залишитися в оселі. Дійшовши до дверей, повертались назад вже за годинником, оновлюючи енергетику, після чого двері зачиняли.
Після закінчення оздоблювальних робіт визначались із днем новосілля. Найкраще заселятись в оселю було восени на повний місяць, вдалими днями для цього були четвер та субота. Все це вкупі мало принести до нової оселі добробут, злагоду та достаток. У деяких регіонах вважали, що найкраще заселятись на «Семена» (14 вересня). Цей день вважали дуже вдалим для початку нової справи, в тому числі і для переходу в нову оселю.
Зранку в день переселення найстарша жінка із сім’ї в спеціальний горщик набирала жаринок із печі в старій оселі та розпалювала ними піч у новобудові (таким чином переносили родинний «дух»). Напередодні в тій печі, з якої брали жаринки, пекли спеціальний коровай, який потрібно було з’їсти до останньої крихти, щоб забрати із собою все «добро» із старої оселі. Коли «дух» пішов по оселі, в печі готували святковий обід. Тим часом готувались до переселення. Обов’язково брали із собою віник зі старої оселі разом із домовиком, якого запрошували «переїздити» на вінику, цей віник ставили перед дверима в новій оселі, обов’язково догори мітлою, щоб добро не виміталось із хати.
Одягали святковий одяг, краще новий, та діставали зі скрині родинний рушник. Такий рушник жінка вишивала, коли була при надії, і він супроводжував її дитину протягом життя, а після смерті людини на ньому спускали домовину. Цей рушник був своєрідним нерозривним зв’язком між членами роду. Коли все було готове до переходу, найстарший член родини брався за один кінець, всі інші – з другого боку та починали перехід. Бувало, що новобудова розташовувалася на великій відстані від старої хати, і тому процесія йшла через усе село. Першим через поріг оселі мав переступити найстарший член родини, а за ним, тримаючись за рушник, всі інші. Такий звичай міг бути пов’язаний ще й із тим, що вважалось – перший, хто зайде до нової хати під час входин, першим і помре, тому іноді попереду господарі пускали півня або кота. Зайшовши до оселі, вся сім’я сідала до столу обідати. Так проходили входини, а вже новосілля для всіх сусідів та друзів влаштовували за тиждень після входин, коли родина трохи «обживеться» в новому домі. Гостей запрошували багато, бо чим багатше та веселіше буде новосілля, тим краще буде життя в родині господарів. Запрошені гості, перш ніж зайти, кидали через поріг дрібні монети – своєрідний відкуп, хоч дарувати гроші на новосілля вважалось поганою прикметою. Дарували в основному хатнє начиння та обов’язково – хліб і рушник. До речі, ці монети не прибирали цілий тиждень ,щоб в новій хаті водились гроші.
Як бачимо, українці зажди ставились до своєї оселі не просто, як до місця, де можна сховатись від негоди або переночувати, а як до сакрального простору. Прийшовши додому, людина відчувала себе захищеною від усього злого,це було місце, куди завжди хотілось повертатись. На жаль, сьогодні ми перестали вірити в перестороги, в які вірили наші предки, і наші оселі стали «бездушними». Мабуть, саме тому, потрапляючи до експозиції «Селянська хата», наші відвідувачі не хочуть звідти виходити. Якщо і ви хочете відчути атмосферу простої української хати і дізнатись ще більше про давні звичаї та традиції нашого народу, ми чекаємо на вас в Первомайському краєзнавчому музеї щодня, крім неділі, з 8.30 до 16.30.
Олена Красіна, науковий співробітник Первомайського краєзнавчого музею
Читайте також: Эндорфины – гормоны счастья. Консультирует специалист
1402 всього переглядів, 1 сьогодні
