Той, хто відкрив світові правду про Голодомор. Валійському журналістові Гарету Джонсу правда про Україну у в 30-ті рр. вартувала життя
Чому Захід не чує, чому не реагує? А як же права людини? Ці питання ми задаємо собі сьогодні і ці ж питання задавали українці у 1930-х роках, вимираючи цілими селами в ході чітко спланованого Сталіним плану, який тепер називається «Голодомор в Україні 1930-х років».
На початку 1930-х років США потонули у «Великій депресії», а на іншому континенті працівники зводили надпотужні заводи, селяни збирали надврожаї, перевиконані плани «п’ятирічок» – всі з захопленням спостерігали за новим соціалістичним раєм, який будували з Кремля. Підгодовували всі ці настрої журналістські публікації, які, схвалені керівництвом СРСР, друкували іноземні журналісти.
В цей самий час молодий і дуже успішний як на свої 25 років уельський журналіст Гарет Джонс вперше відвідав Україну – місто Юзівку на Донеччині. І те, що він там побачив, змінило круто його життя та визначило ранню смерть, хоча тоді він про це ще й не здогадувався.
Джонс – студент Кембріджського університету
Гарет Джонс отримав блискучу освіту, вільно володів п’ятьма мовами, в тому числі, російською. Незважаючи на свій молодий вік, він вже був радником прем’єр-міністра Великої Британії Девіда Ллойд Джорджа, а у 26 років став помічником Айві Лі, якого називали правою рукою Рокфелера. Його статті публікували провідні ЗМІ – The Western Mail, The Times, Manchester Guardian, Berliner Tageblatt.
Після своєї першої подорожі до України, він швидко зрозумів, якою майстерно зрежисованою виставою був насправді успіх СРСР. Ось що написав Гарет Джонс своїм батькам у серпні 1930 року: “Росія в дуже поганому становищі. Харчів немає, тільки хліб. Влада – одна з найжорстокіших у світі. Селяни ненавидять комуністів. Тисячі людей відправили до Сибіру. Люди відкрито виступають проти влади. Попереду багато повстань, страждань і смертей”. І це був лише початок!
Після цього Джонс повернувся до Британії і продовжив будувати свою блискучу кар’єру. Завдяки протекторату Ллойд Джорджа, він мав змогу висвітлювати найвизначніші події світу. Так, у лютому 1933 року він розповів світові про прихід до влади Гітлера. Завдяки Гебельсу, він летів у 16-місному літаку разом з Гітлером до Франкфурту і згодом писав, що автокатастрофа тоді могла б змінити хід історії.
Чутки про голод у Росії все ж ширились серед журналістів, і Гарет Джонс вирішує знову відвідати СРСР, щоб пересвідчитись у всьому на власні очі. Використавши ім’я свого впливового покровителя, він потрапляє на територію Росії як представник Ллойд Джорджа.
За «гарною» традицією, журналістам представили успішну та щасливу країну. Ігноруючи цю ідилію, Джонс вирішує здійснити власну подорож Україною та дізнатись, чи ж так все добре. Він чудово розумів, що ніколи офіційного дозволу на це він не отримає, він пішов на ризик і придбав квиток до Харкова як приватна особа. До міста він не доїхав – просто зійшов на якісь станції і пішки пішов вздовж колії до першого села. Він пройшов більше 40 миль протягом двох тижнів. За цей час він спілкувався з селянами, жив з ними у хатах, розділив їх «скромну» їжу.
Те, що він побачив, вжахнуло молодого журналіста. Всі свої спостереження він старанно занотував до маленьких блокнотів, завдяки яким ми маємо змогу сьогодні дізнатись, що ж саме побачив Джонс. «На Півдні 20% населення померло від голоду, – сказав Ґарету один молодий робочий. – А в деяких районах померло 50%. Вони знищують нас. Падіж худоби просто катастрофічний. В нас було 200 одиниць скотини. А лишилося шість коней і зовсім трохи корів». «Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду!» «Голод практично скрізь. І мільйони вмирають від нього, – пише Джонс у листі батькам після повернення з СРСР. – Я бродив кілька днів Україною, і там не було хліба, у дітей боліли животи, всі коні та корови виздихали, й люди також вмирали з голоду. Терор набув нечуваних масштабів».
Джонс повернувся до Берліну і вже 29 березня 1933 року приголомшив європейців своїм прес-релізом про справжню ситуацію в Україні, який надрукував New York Evening Post («Вечірній Нью- Йорк», а в Manchester Guardian з’явилось повідомлення з назвою «Голод охопив Росію, мільйони вмирають». Пізніше Джонс опублікував близько 20 статей у провідних європейських виданнях.
Ця шокуюча правда призвела до паніки у Кремлі, де відразу кинулись спростовувати цю інформацію з допомогою вигодуваних на кремлівських харчах журналістів-маріонеток. Особлива роль була відведена відомому американському журналісту Волтеру Дюранті. Він брав інтерв’ю у самого Сталіна, першим вжив термін «сталінізм» як визначення «нової передової системи» та був нагороджений Пулітцерівською премією. Саме йому з радістю повірили у світі: “Росія голодна, але це не голод. Немає жодних ознак катастрофи”.
Гарет Джонс став вигнанцем та втратив свою успішність та вплив. Він тяжко переживав цю ситуацію, бо ж він лише розповів ту правду, яку бачив на власні очі. Найгірше те, що люди, які знали його особисто – вірили йому. Більше того, в приватній розмові Джонса з німецьким консулом у Харкові той сказав йому, що все, що Гарет описав у своїх статтях – це дуже світла замальовка, оскільки ситуація насправді набагато гірша. Але цього виявилось недостатньо. Зневірившись, Джонс їде до Маньчжурії разом з іншим журналістом Гербертом Мюллером. Під час подорожі вони потрапили в полон, Мюллера відпустили, а тіло Джонса пізніше знайшли – з трьома кулями.
Цікаво, що згідно з даними британської розвідки, Мюллер виявився агентом більшовицького “Третього інтернаціоналу”, а їхнім водієм був росіянин Анатолій. І це видається не випадковим збігом, враховуючи те, що СРСР завжди знищував своїх ворогів.
Таке коротке життя, всього 30 років, прожив юний та амбіційний журналіст з далекого Уельсу. Людина, яка незважаючи на всі перешкоди та чітку загрозу, все ж наважився відкрити світові правду про голодомор в Україні. Для нього ніколи не було секретом, чому ж почався голод. Всі його спогади говорять про те, що це був чіткий план Сталіна.
Гарет Джонс не був українцем, але він зробив для чужої йому країни набагато більше, ніж більшість українців по крові. Головне, що він не боявся говорити правду і тільки її вважав найбільшою цінністю. Несправедливо, що в нашій країні про нього так мало знають.
В цьому році плануються зйомки фільму «Гарет Джонс» спільно з Польщею, Шотландією, Німеччиною та Бельгією. Польська кіно- і театральна мисткиня, яка стане режисером фільму, зазначила: «Я хочу показати Гарета Джонса сучасною людиною. Людиною, яка не народилася героєм, людиною, яка цікавиться світом, яка має настільки сильне почуття справедливості та поваги».
Тетяна Кострикіна
Читайте також: Від Орлика до Первомайська: факти та події 1676-1919 років
1148 всього переглядів, 2 сьогодні
