«Сорочку мати вишила мені». Первомайчанки вишивають сорочки з генетичним кодом роду
Підготовка до масштабної акції навесні йде повним ходом вже нині
У одному з кабінетів міської гімназії гамірно і яскраво – на столах різнокольорові ниточки, голочки, жінки демонструють одна одній свої вміння та обговорюють майбутні роботи. В День святої Варвари тут презентують проект «Сорочку мати вишила мені», який має на меті навчити всіх бажаючих мистецтву вишивання.
Під пильним наглядом Жанни Семененко-Руських – відомої майстрині, учасниці власноруч створять вишиванки-обереги для своїх дітей. Чому саме обереги? Є велика різниця між просто красиво вишитою сорочкою і такою, в якій зашито генетичний код роду, любов та найкращі побажання матері своїй дитині.
За планом, сорочки мусять бути готовими до Дня вишиванки. Майстрині, разом зі своїми дітьми у вишитих сорочках пройдуть в голові вишивальної ходи. Після цього, всі бажаючі зможуть переглянути роботи в нашому музеї. В результаті проекту видадуть буклет з вишиванками та їхнім паспортом.
Про що йдеться, коли чуємо про паспорт вишиванки? Справа в тому, що виготовлення вишиванки-оберега досить копітка робота. І полягає вона не тільки у безпосередньо самому процесі вишивання. Генетичний код передається по материнській лінії. Задля того, щоб створити композицію, яка нестиме у собі символіку роду, необхідно дослідити своє коріння – дізнатись, звідки родом мама, бабуся, прабабуся і так настільки глибоко, як тільки вдасться. Згодом, з символіки саме цих регіонів і складатиметься композиція майбутнього оберегу. Наприклад, вишиванка над якою працюю я, буде створена на основі символів та технік вишивання Південного Побужжя, нашого регіону. Всі мої пращури походили звідси, наскільки мені вдалось з’ясувати.
За словами ідейної натхненниці проекту Анастасії Рябикіної, учительки української мови та літератури, серед учасниць вже є ті, кого участь в проекті спонукала дослідити своє коріння. Навіть Анастасія Василівна, задля цієї роботи детально вивчила вишивку болгарського регіону, з якого колись переїхали до України її предки.
Крім цього, необхідно ще й чітко орієнтуватись в символіці аби не наробити біди. Так дівчатам в жодному випадку не можна вишивати квадрати. Починати нову вишиванку можна у вівторок, середу чи четвер, а от у суботу – категорично ні. Про все це Жанна Семенівна розповідає на своїх заняттях, вплітаючи теорію в практичні заняття.
За вікном засвітились ліхтарі, а майстрині не поспішають додому. Кожна має безліч запитань до Жанни Семенівни, яка ледь встигає переходити від столу до столу. Хтось вже почав вишиванку, хтось якраз розробляє композицію, а дехто працює над техніками. Часу обмаль, адже дехто вже запланував не одну вишиванку.
Незважаючи на те, що учасниць близько двадцяти, Жанна Семенівна та Анастасія Василівна запрошують всіх бажаючих долучатись – ще є час вивчити техніки та вишити сорочку, а можливо навіть дві. Тому, якщо ви давно мріяли опанувати цей медитативний вид мистецтва – звертайтесь. І повірте, будь-хто може вишивати. Дехто з учасниць відверто говорить, що не вірив у власні сили, а все виходить.
По секрету – по закінченні цього проекту, Жанна Семенівна розпочне аналогічний, на якому навчатиме вишивати рушники. Тому дівчата, які якраз зібрались заміж, маєте можливість власноруч вишити собі весільного рушника, як то і годиться. Крім цього ще дізнаєтесь безліч цікавинок – от ви знали, що на вишитий рушник у жодному разі не можна ставати ногами, «топтати свою долю»? Ставали тільки на коліна.
Тетяна Кострикіна
Читайте також: Казкові події відбувались у стінах Первомайського міського центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів
1858 всього переглядів, 1 сьогодні
