Щоб нагодувати голодного, варто дати йому вудку, а не рибу
Чи українцям зручно жити на кошти від держави.
З самого народження кожен українець отримує соціальну допомогу. Майже третина всіх державних грошей йде тим, хто її нібито потребує. Пенсіонери, діти, безробітні, малозабезпечені сім’ї – всі вони розраховують на фінансову допомогу та різні соціальні пільги. Якщо перекласти це мовою цифр – результати вразять будь-кого. У 2017 році на допомогу малозабезпеченим сім’ям було витрачено 12 млрд грн з держбюджету. В бюджеті на 2018 рік майже третина – соціальні виплати – 295 млрд грн. І це без урахування трудових пенсій. Самі лиш житлові субсидії та виплати малозабезпеченим обійдуться державі в 124, 2 млрд грн. Весь соціальний бюджет на 2018 рік можна порівняти з військовим.
То чому ж і досі українці живуть набагато гірше за сусідів?! Тому що така система призвела до того, що в країні сформувався цілий прошарок працездатних громадян, які просто не бачать сенсу в тому, щоб працювати, їх цілком задовольняє життя на соц. виплати.
За законом, розраховувати на допомогу від держави можуть ті, хто працює, вчиться, служить, стоїть на обліку в службі зайнятості, однак це не приносить достатньої кількості грошей. А що ж на практиці? В дійсності, призначити соц. виплати можуть навіть цілком працездатним, непрацюючим громадянам. Наприклад, якщо він хворий або в сім’ї троє і більше дітей. За попередніми оцінками, таких у 2017 році було майже 30% від усіх одержувачів.
Може, проблема в тому, що просто немає вакансій з достойною оплатою? Але в службах зайнятості стверджують, що громадяни цілком свідомо обирають собі життя на соц. виплати замість йти працювати. Судіть самі – у 2017 році середній розмір допомоги становив 3743 грн (а це розмір мінімальної зарплати), якщо ж сюди ще додати субсидію на оплату ЖКП та допомогу на дітей, то сума місячного доходу може становити 7 тис. грн. А це ж досить непогана зарплатня навіть для працевлаштованого. А тут – і гроші отримав і працювати необхідності немає, не витрачаються гроші на дорогу, обіди. Середня ж зарплата за вакансіями, згідно з даними з центрів зайнятості, становить 4700-4800 грн.
Або ж інша ситуація – допомога одиноким матерям, яку влада ввела у 2002 році. За підрахунками Мінсоцполітики, на той час таких матерів було зареєстровано близько 27 тис., а згідно з планом держбюджету на 2018 рік таку допомогу виплачуватимуть на 420 тис. дітей. Кількість зросла у 15 разів. Чоловіки зовсім втратили совість за ці роки? Ні, просто українці перестали офіційно реєструвати свої відносити, щоб отримувати грошову допомогу від держави. Адже ситуація, коли жінка народжує п’яту дитину і при цьому знаходиться в статусі матері-одиначки, логічно наштовхує на думку, що все не так просто.
Такі історії можна зустріти повсюди. Цілі родини здорових, працездатних громадян в кращому випадку працюють неофіційно чи за кордоном, але продовжують отримувати державну допомогу. В гіршому – просто не працюють.
Вже були певні спроби виправити ситуацію і 2016 року змінено порядок призначення допомоги малозабезпеченим сім’ям. Згідно з нововведенням, людині, яка звернулась до центру зайнятості, а згодом була знята з обліку через відмову від вакансії, допомога не призначається. Однак, можна ж і зовсім не звертатись.
Українці знайшли й інші шляхи обійти це положення, наприклад, формально числитись зайнятим, скажімо, доглядати за літнім родичем. Маєте ви літню бабусю, а працювати не хочеться, оформляєте догляд за нею і можете претендувати на допомогу від держави.
Звісно, серед таких професійних «нероб» є певна кількість людей, які дійсно потребують допомогу і можуть вижити тільки за рахунок соціальних виплат та пільг. Але мова якраз не про них, а про тих, хто фактично обкрадає державу і платників податків.
Не можна сказати, що ми опинились в унікальній ситуації. З аналогічними проблемами стикаються й інші країни, вони так само мусять шукати шляхи, як мотивувати своїх громадян працювати. Наприклад у Британії, допомогу може отримати лише той, хто працює, з низькими доходами. Винятки становлять лише інваліди та самотні батьки з малими дітьми до п’яти років.
У Литві, тих, хто претендує на допомогу, можуть направляти на соціально-корисні роботи. Зазвичай це працездатні люди, які не працюють і на утриманні яких немає дітей. В Україні теж є аналогічна можливість – центр зайнятості може запропонувати людині тимчасову роботу на користь громади, поки не знайдеться потрібна вакансія. Однак у нас від цього можна відмовитись без будь-яких наслідків. У Литві ж, якщо громадянин відмовляється виконувати таку роботу, може отримати соціальну допомогу лише в безготівковій формі – продуктами харчування, одягом, оплатою дитсадка, картками на продукти.
Аналог допомоги малозабезпеченим у США можуть отримувати самотні батьки з малими дітьми – не більше п’яти років за все життя. Якщо людина вкрай бідна, може розраховувати на продовольчі талони.
Є певні суто територіальні особливості цього питання. Так, жителі Львівської області живуть в прикордонному регіоні.
«Близькість кордону і можливість вільного прикордонного руху в 30-кілометровій зоні дозволяє возити товар і отримувати доходи, що не декларуються. Недавно “човники” страйкували у зв’язку із змінами податкового та митного законодавства: їх нарівні з іншими зобов’язали платити мита при ввезенні товарів на певну суму.
Це правильно – через те, що вони не платять податків, програють офіційні бізнесмени. А ці люди добре прилаштувалися на їх шиї. Вони отримують житлові субсидії, допомогу, як малозабезпечені, і при цьому скаржаться, що в країні все погано з медициною, школами і дорогами», – описує ситуацію заступник директора Львівського обласного центру зайнятості Оксана Іванчук.
У всіх цих історій одна суть – цілком працездатні громадяни, замість того, щоб працювати та бути статтею доходу бюджету, перетворились на статтю витрат.
З одного боку, це має цілком логічне психологічне пояснення – є люди, які готові до боротьби з обставинами, а є ті – хто просто пристосовується. І навіть, якщо ситуація змінюється на краще, відмовлятись від свого звичного вже життя та виходити з зони комфорту вони просто не готові.
Лідери країн всього світу вже давно розмірковують, як же подолати цю проблему. І декому це вдається, принаймні частково. Мухаммад Юнус та заснований ним Grameen Bank у 2006 році отримав Нобелівську премію за успішну боротьбу з бідністю. Ідея виявилась досить простою – Юнус надавав малозабезпеченим сім’ям дешеві мікрокредити на побудову бізнесу чи його розширення. Людина отримувала не субсидію, а саме позику під нуже низький відсоток, без застави. Юнус відкрив власний банк і за 30 років діяльності відсоток неповернення становив менше 10%. (Частка прострочених більш ніж на три місяці позик у банківській системі України – 54%).
Після такого успіху ідею з мікрокредитуванням взяли на озброєння багато країн, в тому числі і Україна. Експеримент був закріплений у постанові Кабміну №1154 “Про залучення до роботи членів малозабезпечених сімей і внутрішньо переміщених осіб” і реалізується у вигляді пілотного проекту “Рука допомоги”. Проект діє у Харківській, Львівській і Полтавській областях. Учасники можуть отримати до 70 тис. грн.
Правда в нашому випадку, умови дещо інші – на руки люди грошей не отримують. Їм надають мікрокредит – безвідсоткову фінансову поворотну допомогу на обладнання та матеріали для початку бізнесу. Поверненню підлягає тільки різниця між сумою фін допомоги та сплаченими за три роки податками та зборами. Крім цього, учасники проекту отримують консультаційну допомогу у веденні бізнесу та побудові бізнес-плану.
Успіхи вражають, люди, які вже зневірились у собі, отримують другий шанс стати на ноги та займатись улюбленою справою. Хтось відкрив автомайстерню, хтось салон краси, піцерію чи ветеринарну клініку.
З 2018 року «Рука допомоги» почала діяти в окремих об’єднаних територіальних громадах Житомирської, Донецької та Чернігівської областей.
Це хороший приклад того, як можна дійсно допомогти людині, яка опинилась у складному життєвому становищі. Обіцяючи підвищити дармові виплати, депутати часто просто маніпулюють своїм електоратом, намагаючись забезпечити собі чергову перемогу на виборах. Однак це не тільки не покращить ситуацію, а навпаки – погіршить і занесе країну у глухий кут. З одного боку опиняться ті, хто працює та сплачує податки, а на їх плечі крім усього ще й посадять цілі родини «нероб», які годуватимуться коштом інших роками. Щоб нагодувати голодного, варто дати йому вудку, а не рибу.
Тетяна Кострикіна
Читайте також: Сьогодні Першотравень, або День праці
1082 всього переглядів, 1 сьогодні
