Ласкаво просимо, відвідувач! [ Реєстрація | Вхід

Робота соціального працівника: допомагати жити та вірити в добро уміє Катерина Плохотнік

Iнше 07.05.2020

Щодня допомагати жити, жодного разу не порушити довіру, не зламати той зв′язок, що налагодився: таке завдання покладається на працівницю Первомайського територіального центру соціальних послуг Катерину Плохотнік. Про реалії роботи соціального працівника, складнощі та радості дізнавалися журналісти Гард.City.

Понад 3 роки Катерина відвідує тих людей, які потребують спеціальної допомоги. Зараз опікується 11-ма старенькими. Найстаршій її підопічній 85 років, наймолодшій — 70 (з дитинства має статус людини з інвалідністю). Нещодавно була бабуня 92 років, але зараз її забрали діти. До кожного потрібно знайти підхід, віддати частинку себе. Адже чи не більше за допомогу одинокі старенькі потребують уваги та живого спілкування.

Розповідає Катерина Плохотнік

Яку роботу доводиться виконувати

Наша робота вимагає постійно бути на ногах. Приготувати, прибрати, піти купити, здебільшого продукти, побутову хімію, ліки, навіть чекати із підопічними на швидку. Нещодавно розносили продовольчі пакети тим, хто старший за 85 років. Комусь здається, що це дрібничка. Але якщо пенсія до 2000 гривень, то пакет вартістю у 200-300 гривень — то є серйозна допомога.

А тепер сезон городів, навіть розвозимо розсаду. Ось Василь Дмитрович замовив помідори. Взагалі-то різні замовлення бувають, але все, як то кажуть, цілком за регламентом.

Щодня маю справу із грошима

Кожне наше відвідування фіксується у зошиті. Адже нам дають гроші, аби не лише закупитися (в тому числі і ліки, які іноді надто дорогі), але й заплатили за комунальні послуги. Ось довелося чи не півтори години простояти в одному банку та годину — в іншому.

Посвідчення є, але воно не надає у живій черзі жодних пільг. Здавалося б, навіть у тому ж РЄСі (абонентська служба Миколаївобленерго – ред.) чи газовому господарстві, а все одно маємо відстоювати.

Щодо покупок буває по-різному. Іноді просять: купи, як собі. І вже лише потім розумієш, що для них головне — знайти найдешевше.

Звісно, іноді забувають, скільки дали грошей чи що замовили, всяке бувало, й довго залишався осад. Потрібно розуміти: їм зараз ще важче — не можуть налаштуватися, що часи інші, не як за Радянського Союзу. Важко сприймати постійне здорожчання продуктів, те, що ліки можуть різнитися у того чи іншого виробника. 

Але налаштовуєш себе на те, що це літні люди, які можуть помилятися. Власне, тому й ведемо так прискіпливо записи. У декого із подопічних починає проявляєтися деменція. То маємо бути дуже уважні та ретельно ставитися до кожної копійки. А взагалі, і собі кожне відвідування позначаємо, адже виходиш від людини, а вона навздогін: а купи ще те! Все не запам′ятаєш, інформації буває аж занадто багато.

Про режим роботи

Під час карантину працювали, бо ж люди живуть, самі не впораються. Коли була ситуація найгостріша, намагалися обмежитися лише основними функціями: придбати необхідне, допомогти із заготовкою їжі, прибрати. А далі так: бабуні зробиш тісто, вона собі потихеньку пече млинці.

Працюємо, як і всі, 8-годинний робочий день. Але без обіду. Бо ж немає, де поїсти. За можливості беремо із собою чай, просимо у підопічних окропу, чи десь купляємо по дорозі до чаю булочку.

Мешкають старенькі у різних частинах міста. Із тими, що у центрі, простіше, а ось на ПМК важче, бо ж туди лише два рейси. Але мені в центрі видали велосипед, то зараз саме на велосипеді туди дістаюся. Зручно.

Про неприємні випадки

Так, щоб аж занадто, навіть і не пам’ятаю. Звісно, бували непорозуміння, та у більшості випадків налаштовуєш себе, що це літня людина, і вона іноді почувається безпорадною, одинокою та розгубленою. Тому головне — згадувати лише добро. Як на тебе очікують та як вірять. 

Немає тегів:

1047 всього переглядів, 1 сьогодні

  

Партнери

Залишити відгук

Ви повинні увійти щоб залишити коментар.

Ми у соцiальних мережах

Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лют    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
  • Ad 1
  • Ad 2
  • Ad 3
  • Ad 4