Про грошові еквіваленти у контексті зобов’язань. Юридична практика
На даний час існує неоднакова правозастосовча практика щодо визначення гривневого еквіваленту грошових зобов’язань у іноземній валюті.
В цій постанові ВСУ визначив, що сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов’язання, виражене у грошовій одиниці України – гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов’язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11 , від 26 грудня 2011 року в справі №3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі №3-133гс14 та підтверджена нещодавньою судовою практикою Верховного суду України від 08.02.2017 року у справі № 6-1905цс16.
Верховний Суд у постанові по справі № 6-284цс17 від 1 березня 2017 року висловив позицію, що у випадку порушення грошового зобов’язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч.2, ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Окрім цього, стягнення суми боргу, відповідно до умов договору та положень ст. 533 ЦК України, проводиться за курсом долара США станом на 9 липня 2015 року – на день ухвалення судового рішення, як зазначено у позовних вимогах.
Боржник повинен брати до уваги офіційний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день зарахування коштів на рахунок кредитора. Такий висновок зробив ВС в постанові №638/1841/14-ц. Проте, іноді неможливість одностайного тлумачення пункту договору може призвести до зовсім інших наслідків.
Проте, остання новела змусила багатьох правників більш уважно ставитися до кожного слова у договорі. Так, виносячи рішення по справі № 753/11000/14-ц, 18.04.18, ВС/КЦС зазначив: якщо встановлені правила, не дозволяють визначити зміст умови договору, слід застосовувати тлумачення contra proferentem, а саме, – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав.
Вирішальне значення в цій справі мали відповідні формулювання договору купівлі-продажу квартири, у пунктах 4, 5 якого передбачалось, що продаж квартири здійснено за 22 277,00 грн, що на момент здійснення операції складає 11 763 умовні одиниці за курсом Національного банку України на день укладання договору, які покупець зобов’язувався виплатити продавцю протягом п’ятнадцяти років з моменту укладання договору, тобто до 14 лютого 2012 року.
При цьому договір не містить посилань на його обов’язок оплати вартості квартири відповідно до курсу іноземної валюти на день платежу. Залишивши без змін рішення апеляційного суду, Верховний Суд у складі Об’єднаної Палати ВС зазначив, що аналіз змісту вказаного договору свідчить, що правила, встановленні статтею 213 ЦК України, не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.
Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої, у разі, якщо з’ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов’язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.
Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no Individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under The dominant sinfluence of the party)
Підготовлено за матеріалами правових інтернет-ресурсів та правових видань.
Читайте також:Мешканець Первомайська “забув” сплатити за оренду землі майже 110 тис. гривень
2431 всього переглядів, 1 сьогодні
