Ласкаво просимо, відвідувач! [ Реєстрація | Вхід

Позбавлення права на житло. Юридична практика

Держава, НОВИНИ, Суспільство 19.10.2018

Здійснення людиною свого природного права на життя пов’язано з багатьма факторами, серед яких одне із чільних місць посідає наявність у неї житла.

Втрата людиною житла створює реальну загрозу для її фізичного та соціального буття. Саме тому Конституція України у ст. 30 проголошує недоторканність житла. Стабільність цих відносин забезпечується різноманітними цивільно-правовими засобами, зокрема чітким законодавчим закріпленням підстав примусового припинення права на житло.

Відповідно до статті 405 ЦК України, член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Отже, цивільним законодавством встановлюється дві окремі умови, за наявності хоча б однієї з яких, особа має право на користування житлом поряд з власником. Такими умовами є:

– наявність сімейних зв’язків з власником житла;

– проживання в житловому приміщенні, в якому особа зареєстрована протягом одного року.

У рішенні ВСУ №825/1335/13-а від 01 березня 2016 року, судді дійшли висновку, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог:

1) позбавлення права власності на житлове приміщення;

2) позбавлення права користування житловим приміщенням;

3) про виселення;

3) визнання особи безвісно відсутньою;

4) оголошення фізичної особи померлою.

Тобто, Верховний суд чітко сказав, що звернутися з будь-яким іншим позовом, окрім тих, що визначені статтею 7 “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” – не можна, оскільки це є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

Право користування житлом може бути припинено судом на підставі ст. 406 ЦК України – «припинення сервітуту», при цьому користувач виселяється (ВСУ від 15 травня 2017р. у справі № 6-2931цс16).

Тимчасова ж відсутність особи за місцем проживання у зв’язку з працевлаштуванням в іншому місті сама по собі не свідчить про постійну її відсутність, як підставу втрати права на житло (ВС/КЦС, справа № 644/10619/15-ц, 24.09.18)

Так, рішенням районного суду позов  мешканців неприватизованої квартири, що знаходиться в комунальній власності, задоволено – визнано іншого зареєстрованого в квартирі мешканця таким, що втратив право користування квартирою. Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не проживає в спірній квартирі з жовтня 2013 року, тобто більше шести місяців без поважних причин, квартира не потрібна йому для проживання, оскільки він офіційно працює у м. Києві, за час не проживання у квартирі не звертався в житлові органи із заявами про збереження за ним право користування житлом, крім того, позивач не надав доказів поважності причин тривалого не проживання у спірній квартирі.

Втім, зазначене рішення було скасоване апеляційним судом, який також частково задовольнив і зустрічний позов  відповідача, вселивши останнього до житлового приміщення і зобов’язавши позивачів не чинити перешкод  у користуванні квартирою.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вважав саме це судове рішення законним і обґрунтованим з наступних підстав.

У справах про визнання наймача або члена його сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім’ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов’язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв’язку з вибуттям наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК УРСР).

Встановивши, що відсутність відповідача викликана поважними причинами, пов’язаними з конфліктною ситуацією, що виникла між сторонами, працевлаштуванням у м. Києві та необхідністю догляду за похилими батьками, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання його таким, що втратив право користування квартирою. Належних доказів на підтвердження факту не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин матеріали справи не містять.

За матеріалами правових ресурсів

Читайте також:Свої борги за комуналку первомайці тепер можуть …відпрацювати?

   

1895 всього переглядів, 1 сьогодні

  

Партнери

Залишити відгук

Ви повинні увійти щоб залишити коментар.

Ми у соцiальних мережах

Червень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
  • Ad 1
  • Ad 2
  • Ad 3
  • Ad 4