Перший українець в Антарктиді. Постать в історії та сучасності
На відео з експедиції до Південного полюсу на кораблі «Терра Нова» хлопчина витанцьовує гопак – це Антон Омельченко, перший українець, який ступив на землі Антарктиди. Як вдалось юнакові з Полтавщини увійти до команди видатного Роберта Скотта?
Антон родом із села Батьки Зіньківського району Полтавської області, був сьомою, наймолодшою дитиною в сім’ї. У 10 років разом з братами подався на заробітки на Кубань. Там почав працювати у відомого конезаводчика. Він настільки добре ладнав з підопічними, що тренер-англієць вивчив малого на жокея та ще й англійській мові.
Омельченко міг з першого погляду визначити шанси коня на скачках. Це дало змогу заробляти непогані гроші. Як приїздив додому – всім мішечок золотих грошей.
Почалась російсько-японська війна і власник кінного заводу вирушив на Далекий Схід. Разом з ним і Антон.
Згодом доля занесла хлопця на іподром у Владивостоці. Саме тут і стався випадок, який вирішив всю його подальшу долю.
Водночас Роберт Скотт готував експедицію для підкорення Південного Полюсу. Потрібні були їздові собаки та хороші коні. Скотт відправив до Росії свого помічника. Якраз він і найняв Омельченка, який не лише чудово знався на конях, а ще й вільно володів англійською.
Під час плавання українець проявив себе якнайкраще, про що свідчать записи у щоденнику Скотта: “Ну й славний хлопець цей Антон” запис 1 грудня 1910 року. А вже 4 січня 1911 року перший українець Антон Омельченко ступив на землю Антарктиди.
Однак, попереду команду чекали самі лише втрати. Незважаючи на всю майстерність Омельченка, маньчжурські поні погано витримували погодні умови Південного полюсу – коней дратує сніговий пил, який потрапляє в очі, ніздрі та вуха, не дає їм заснути. Вони постійно грузнуть у сипучому снігу. Собаки виявляються більш вправними і випереджають частину експедиції з кіньми на день.
Дослідники змушені вбивати поні одним за одним – щоб прогодувати собак, а врешті і членів команди. Коли було вбито останнього коня, приймається остаточне рішення – далі йдуть Роберт Скотт і п’ятеро сміливців, всі інші повертають до табору на березі і чекають на них.
Скотту вдалось дійти до полюсу, але тут його чекала невтішна звістка – за місяць до нього, полюс підкорив норвежець Амундсен. Назад полярники не повернулись – загинули за 11 миль від табору з припасами. Їх тіла знайшли тільки через сім з половиною місяців.
Всіх, хто вижив у тій експедиції, внесли до списку членів Королівського географічного товариства Великої Британії й удостоїли медалі короля Георга V. Всім полярникам, і Антону Омельченку також, було призначено пожиттєву пенсію. Яку він отримував до 1927-го року, доки СРСР не розірвала дипломатичні стосунки з Великою Британією.
Якийсь час після повернення з експедиції Антон жив у Новій Зеландії, повоював на фронтах Першої світовою і повернувся у рідне село. Одружився, один за одним народилось двоє синів.
Омельченко працював листоношею, однак свою любов до коней проніс через все життя. Був знаним спеціалістом – до нього приїздили з Ромен і Гадяча.
Все життя Антон Омельченко мріяв записати свої спогади про Антарктиду. Якось приїхав «кореспондент». Сказав, що видасть книгу про Омельченка – попрохав щоденники, забрав всі фото і зник назавжди. А фотографій було багато, поки полярники чекали Скотта, Антон допомагав фотографу – носив за ним штатив, камеру.
Загинув Антон Омельченко у 49 років. За версією дружини – від блискавки, молодшого сина – від чекістської кулі.
На честь полтавця назвали бухту на березі Березі Оутса, відкриту дослідниками Антарктиди в 1958 році. Це єдиний пам’ятник українцю.
Онук Антона Омельченка брав участь у трьох українських антарктичних експедиціях до станції “Академік Вернадський”.
Підготувала Тетяна Кострикіна
Читайте також: Мате руками українців. Постать в історії та сучасності
1329 всього переглядів, 1 сьогодні
