Ласкаво просимо, відвідувач! [ Реєстрація | Вхід

Ой, Андрію, Андрію…

Довкілля, Мистецтво, НОВИНИ, Освіта 17.12.2018

У Первомайському краєзнавчому музеї святкували «Андрія»

Прийшла зима, скінчились усі польові роботи.Господарі склали реманент,полагодили сани. Жінки закінчили терти коноплі  та починають готуватися до Різдвяних свят. Грудень – це місяць у році, коли найдовші та найтемніші ночі , але саме він був чи не найвеселішим за всю зиму. Починаючи від  «Пилипа»(28 листопада) молодь по селах збиралась на вечорниці.Для цього дівчата винаймали хату, найчастіше у самотньої жінки, за що розраховувалися продуктами. Вважалось неприйнятним братиза вечорниці гроші. Хлопці купували вино чи горілку та винаймали музик на свята.Першим було Введення (4 грудня).Найчастіше у цей час вже випадав перший сніг, і дівчата обов’язково вмивалися ним та витирали обличчя червоною крайкою (поясом) – «щоб було рожевим».У цей день спостерігали, хто першим зайде до хати (так званий «перший полазник»). Гарною прикметою вважалося, якщо першим гостем був молодий хлопець, а найгірше, – стара квола жінка.Через це господар дому, зазвичай, вставав до схід сонця,виходив у двір,а потім першим заходив до хати . У деяких селах запускали до хати пса, який і ставав «першим полазником».

Наступним святом було «Катерини» (7грудня).Свята Катерина є покровителькою дівчат, тому саме в цей день вони ворожать  «на долю».

Найвеселішим святом вважається «Андрія»,що припадає на 13 грудня. За православними віруваннями, в цей день згадують святого апостола Андрія Первозванного (через те, що Христос покликав його до себе в учні першим).Саме апостолу Андрію було доручено нести християнську віру до країн Північного Причорномор’я та Подніпров’я.За легендою, припливши від гирла до дніпровських гір,святий Андрій зупинився в тому місці, де зараз Київ, і сказав своїм учням: «Чибачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа, і буде великий город, і Бог збудує багато церков» . І вийшов на одну із гір та поставив там хрест.

Незважаючи на християнський характер цього свята, його традиції мають набагато глибше коріння, що сягає давніх слов’янських вірувань тих часів, коли наші предки вклонялись природнім стихіям і намагались їх задобрити.Так,головним атрибутом свята стала калита. Це ритуальний хліб, який випікають у вигляді кола,поділеного на 12 частинок ( як 12 місяців у році).Символічно піднімаючи  калиту -сонце до сволока, відганяли ніч та холоди і закликали сонце й тепло.

Андрій – покровитель долі,йому моляться дівчата тахлопці, сподіваючись на гарних наречених.Як казали,«на Андрія доля приходить».Саме через це для дівчат було дуже важливо, що покаже ворожіння: чи буде вона наступного року в парі,як будуть звати судженого,чи буде він гарним та заможним тощо. Гадання розпочинали ще в ніч напередодні свята.Ввечері збирались на вечорниці (хлопців не запрошували) і починали пекти балабушки (невеличкі кругленькі пампушки).Кожна дівчина мала принести в роті води із семи криниць, щоб замісити тісто.Хлопці те знали та чатували на дівчат біля колодязів і джерел, смішили їх та лоскотали,щоб вони не донесли ту воду.Іноді, коли хлопці були занадто завзяті,  дівчатам доводилось відкуповуватись від хлопців, запрошуючи їх наступного дня на калиту. Коли балабушки були готові, кожна дівчина позначала свою кольоровою ниткою або стрічкою, після чого розкладали їх на невисокий ослінчик та запускали до хати собаку, некормленого цілий день. Слідкували: чию балабушку він з’їсть першою, та перша і вийде заміж.Якщо занесе балабушку у віддалений  куток, то дівчина вийде заміж у далекі краї,а, не дай Боже,надкусить та покине, то взагалі наречений може її покинути.А ще насипали зерна, наливали у тарілку води та ставили поряд люстерко, запускали півня і слідкували, до чого спочаткупідійде.Як до зерна, – буде наречений господарем, до води – п’яницею,а якщо вибере люстерко, –  то буде неробою та франтом.Ще зранку перев’язувались поясом,  а коли лягали спати, –  викладали з нього хреста під подушку, примовляючи при цьому: «Живу в Києві на горах, кладу хрест в головах,з ким вінчатись, зким заручатись, з тим і за руки держатись».Якщо після того присниться парубок, який візьме дівчину за руку, то тоіє їїдоля.Іноді замість пояса використовували рушник, яким витирали обличчя,вмившись перед сном.Деякі дівчата ставили під ліжко миску з водою та робили  «місточок» із паличок,тоді мав наснитися парубок, який переведе через нього.Ще дівчата ходили на вулицю та питали у перехожих їхнєім’я,як назветься перехожий, так будуть звати і нареченого.

Уже ввечері на Андрія збирались на вечорниці «кусати калиту».Спочатку сходились дівчата й місили тісто для калити.Продукти приносили всі учасники дійства.Тісто робили солодке, із білого борошна, місили по черзі, від наймолодшої до найстаршої.Вироблену калиту прикрашали сушеними вишнями чи родзинками ,змащували медом та посипали маком.Запікали так, щоб була твердою .Також готували різні пісні страви (ці дні припадають на Різдвяний піст)на святкову вечерю.Хлопці приходили пізніше.Вони купували горілку та замовляли музик.

Коли всі збиралися, починалася забава.Впершу чергу, обирали пана Калитинського. Він мав  вартувати калиту та смішити тих, хто намагатиметься її вкусити. Зазвичай, це був найдотепніший парубок. Траплялося, що за весь вечір ніхто калити і не вкусить.Потім визначали, хтопершим буде калиту кусати . Для того ставили рогачі та коцюбу навхрест та починали через них стрибати по колу.Той, хто нічого не зачепить, і буде першим паном Коцюбинським.Далі починалося дійство. Старша дівчина заносила калиту, високо піднявши її над головою та промовляючи: «Сонце заходить, а наша калита сходить». Назустріч їй виходила господиня хати із горщечком каші на рушнику зі словами: «Калита наша, оце тобі і каша! Анам дай краси і сили, щоб ми на світі славно жили!»Після цього калиту перев’язували червоною стрічкою та підіймали до сволока чи підвішували на рогачі, примовляючи: «У небо наша калита, у небо, а ти, сонечко, підіймися та на нас подивися,ми калиту чіпляємо та на місяць поглядаємо, свою долю, радість закликаємо».Біля калити ставав пан Коцюбинський та сторож, який тримав квача, вмоченого в масну сажу. Якщо хтось із учасників засміється, то сторож мав вимастити його сажею.Розпочинали забаву хлопці. Учасник «сідав верхи»на коцюбу та під’їжджав до калити, примовляючи: «Їду, їду калиту кусати».На що Калитинський відповідав: «А я буду по писку кресати». Відкусити калиту міг тільки той, хто не засміється. Але то було важко:всі сміялись, лоскотали Коцюбинського,заважаючи йому кусати калиту,та щей в останній момент підтягували їїдо стелі так, що потрібно було стрибати. Веселощі тривали до півночі .Останньою до калити на рогачах під’їжджала дівчина  і забирала її руками.Далі калиту ділили між усіма учасниками гри.Дівчата отримували свою частку задарма, тому що вони її місили, а хлопці за свою мали заплатити гроші.Після поділу калити всі сідали до столу вечеряти.Але під час вечері продовжувалася гра. Дівчата клали посередині неглибокої тарілки перстень і заливали його вином із медом.Хлопець мав дістати перстень губами, не замочивши носа, – тоді він незабаром ожениться та матимегарну долю. Якщо ж вмочить носа, то ще парубкувати

В Андріївську ніч хлопці «гуляли» та мали право бешкетувати.Бувало, що парубки, яких не запросили «кусати калиту», засновували вулицю мотузками. Дівчата, повертаючись із вечорниць, заплутувались у тих мотузках, а хлопці починали їх визволяти. Все це зі сміхом та примовляннями.Якщо батько якоїсь дівчини не пускав її на вечорниці, то парубки могли зняти ворота та висадити їх на хату або викинути в ставок.Робили ще багато різних бешкетів, але ніхто не ображався, бо ж «Андрія».

Нажаль, ця чудова традиція майже втрачена .Сьогодні ми часто святкуємо чужі для нас свята, намагаємось дотримуватись чужих традицій, які часто є суто комерційними. Дуже хочеться, щоб наша молодь поверталася до традицій свого народу.Адже  тисячолітній досвід української культури та обрядовості має глибоке сакральне значення, важливе для самоідентифікації української нації.

Нині музей є місцем, де маємо можливість дізнатися про витоки нашої національної культури.У цьому місяці Первомайський краєзнавчий музей знайомив молодь із зимовою обрядовістю. 7 грудня до нас завітали студентки із Первомайського медичного коледжу ворожити «на долю».А 13 грудня святкували «Калиту».Було багато гостей: весела ватага діточок із садочка №32, студенти медичного коледжу та учні Первомайської міської гімназії.Свято вдалося. Кожен учасник спробував «вкусити калиту»,посмакув смачною обрядовою кашею та отримав шматок солодкої калити.Тож сподіваємось ,що такі заходи допоможуть популяризувати  давні звичаї, і молодь надалі буде відзначати саме наші традиційні свята.

Олена Красіна, науковий співробітник

Первомайського краєзнавчого музею

Читайте також: Ліпили балабушки, кусали калиту і ворожили. Як хореографи святкували Андріїв день

 

   

199 всього переглядів, 2 сьогодні

  

Партнери

Залишити відгук

Ви повинні увійти щоб залишити коментар.

Ми у соцiальних мережах

Листопад 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  
  • Ad 1
  • Ad 2
  • Ad 3
  • Ad 4