Одинокий батько має ті ж самі права, що й одинока мати. Юридична практика
За статтею 5 Сiмейного кодексу України держава створює людинi умови для материнства та батькiвства, забезпечує охорону прав матерi та батька, матерiально й морально заохочує i пiдтримує материнство та батькiвство.
Статтею 186-1 КЗпП закрiплено гарантiї особам, якi виховують малолiтнiх дiтей без матерi. Так, вiдповiдно до цiєї статтi гарантiї, встановленi ст. 56, 176, 177. ч. 3-8 ст. 179, ст. 181, 182, 182-1, 184, 185, 186 КЗпП, поширюються також на батькiв, якi виховують дiтей без матерi (в тому числi в разi тривалого перебування матерi в лiкувальному закладi), а також на опiкунiв (пiклувальникiв), одного з прийомних батькiв, одного з батькiв-вихователiв.
Однак сьогодні в Україні, як і в світі, постала ще одне надзвичайно актуальна проблема – закріплення правого і соціального статусу такої категорії, як «батько-одинак». Кількість неповних сімей збільшується з кожним роком, але якщо раніше діти майже завжди лишалися з матір’ю, то зараз набирає обертів захист батьків та сприяння їхній участі в житті дитини.
У порівнянні з ситуацією в світі, Україна ще не досягла тієї кількості неповних сімей на чолі з батьком-одинаком. У США “батьківських” сімей сьогодні 15% від загального числа неповних, у Франції – 20%, , в Україні ж ця кількість дорівнює майже 3% сімей. Але ж це тільки за офіційними даними. Вдівці, розлучені тата, які домоглися того, що після розлучення їм залишили дітей. Багато хто з цих чоловіків вважають за краще переносити удари долі мовчки, не звертатися нікуди. Мабуть тому їх положення мало регламентується в законодавстві.
Варто зауважити, що батьків-одинаків (на жаль, у нас в країні статистика їх кількості не ведеться) до цих пір залишали осторонь. До недавнього часу такого статусу в Україні взагалі не було. Кожен такий випадок розглядався відповідними соціальними службами окремо. Як правило, допомогу отримували лише ті тата, у кого на утриманні було троє і більше дітей. У зв’язку з цим в Україні виникла громадська організація «Асоціація захисту прав самотніх батьків», вона навіть об’єдналася з аналогічними організаціями з Білорусії та Росії. До речі, в тій самій РФ ще п’ять років тому в Трудовий кодекс були внесені зміни, згідно з якими батько, який виховує дитину один, має ті ж права, що й мати-одиначка. У нас же самотній тато залишається безправним і соціально незахищеним.
Проте, маємо прецедент, коли суд дав чітке визначення цьому поняттю.
Частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, як одну з гарантій захисту прав окремих категорій жінок, визначено заборону звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.
Проте чинне законодавство тлумачення поняття «одинока матір» не містить. Цю прогалину свого часу виправив Верховний Суд України, який у п. 9 Постанови Пленуму від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказав, що одинокою матір’ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама. Однак у такому разі постає питання – чи розповсюджуються вказані вище гарантії на чоловіків, які самостійно виховують дітей? Чи відповідає статус «одинокий батько» статусу «одинока матір»?
Відповідь на це питання дав Касаційний адміністративний суд у судовому рішенні, яке пропонується до уваги.
Переглядаючи рішення та надаючи оцінку вказаним доводам КАС вказав, що правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, вбачається можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму ВСУ. Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.
В свою чергу, розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов’язок батька щодо утримання та виховання дитини не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність у позивача статусу «одинокий батько».
За матеріалами правових ресурсів
3042 всього переглядів, 2 сьогодні
