Не просто писати, а вдосконалюватись. Первомайська поетеса Антоніна Григоренко відзначила ювілей
«Звучала музика, Бетховен.
А може Моцарт або Ліст.
І вже здається, що долоні
Самі до неба піднялись…»
Цього вечора до пані Антоніни завітали її близькі друзі, родичі, колеги, панувала приємна атмосфера. Письменниця співала, декламувала вірші, а також розповідала душевні історії з дитинства. А ще були кутя та вареники, якими насолодилися всі присутні. Нам вдалося поспілкуватися з письменницею та дізнатися трошки більше про її життя.
Антоніна Іванівна Григоренко – письменниця, виконувачка обов’язків директора бібліотеки, займається громадською діяльністю.
Що вас надихнуло на створення віршів і коли саме ви почали писати?
На створення віршів мене надихнули прабабуся і бабуся, які з дитинства прививали мені любов до народних українських традицій, до народної пісні, загадки, приказки, я в цьому виросла. Перший свій вірш написала в 5 класі, вчителька української мови почитала і вподобала один вірш про весну та опублікувала його в стінгазеті. Потім деякий час, будучи вчителькою, не писала вірші, а писала сценарії. Тобто це був не просто урок, а свого роду дійство, і тоді учні краще запам’ятовували матеріал. А вперше я почала свідомо писати вірші, коли мені було 25 років, почала писати російською мовою (на жаль), тоді такий період був, коли більшість говорили російською. А згодом перейшла на рідну українську і в мене тепер є свої дві збірки, а також в літературному об’єднанні «Зажинок» є альманах «Степове многоріччя», що нараховує уже 5 томів, де також є мої вірші.
Є якась особлива тематика написання віршів? І як проходить власне творчий процес?
Пишу вірші на різну тематику. Я не придумую вірші, вони приходять до мене. От, наприклад, зима, пішов сніжок, і прийшли в голову якісь слова, я їх записала. У мене є цикл «Пори року». Повністю про кожний місяць в мене є вірш. А іноді таке буває, що їду в автобусі, звучить приємна музика і в мене починають лізти в голову такі думки:
«Звучала музика, Бетховен.
А може Моцарт або Ліст.
І вже здається, що долоні
Самі до неба піднялись».
В автобусі темно, нема на чому записати, є тільки ручка і квиток, і я помацки пишу на цьому листі, а потім додому прийшла, розшифрувала і з’явився вірш «Гармонія».
А чи є у вас улюблений вірш власного написання, такий, коли читаєте його і стає добре?
Немає улюбленого, щоб на всі випадки життя. Всі вірші під настрій, а оскільки я вчителька української мови та літератури за фахом, то іноді є вірші для дітей, навчальні. Ось, наприклад, такий:
«Коли сказати хочеш слово,
Мій друже, ти не забувай,
Воно буває, як полова, чи як багатий урожай..»
Вірш вчить тому, що краще подумай перед тим, як щось сказати.
Ви якось розповсюджуєте свої вірші, можливо, за кордоном?
Так, у 2000 році мені випала можливість бути в США, тому що я займаюсь ще і громадською діяльністю, я очолюю комітет виборців Первомайщини. Оскільки комітет виборців входить в ОБСЄ, то я була у складі делегації на виборах президента. І там у нас були різні зустрічі, де я дарувала свої книжки. Крім того, я навчалася у Польщі, в Університеті Кюрі-Склодовської, там теж залишила свої книжки. В Україні була у всіх обласних центрах, окрім Житомира. Сама родом з Одещини, тому там теж в школах дарую свої книжки, щоб діти читали.
Що ви можете порадити юним письменникам?
Натхнення і щоб вони не просто писали, що прийде на думку, а щоб вони завжди вдосконалювались. Вдосконаленню немає меж для всіх.
Записала Анна Панченко
Читайте також: Газета «ТВ Всесвіт» оголошує новорічно-різдвяну акцію
1523 всього переглядів, 2 сьогодні
