Мова: слова, тексти, інтерпретації. До Міжнародного дня рідної мови
«Скільки мов ти знаєш – стільки разів ти людина», – говорив геніальний німецький поет Йоганн Гете. Безперечно так, але це в тому випадку, якщо знаєш рідну мову, за допомогою якої ідентифікуєш себе, свою приналежність до громади, народу, нації.
Питання взаємоіснування російської і української мови в Україні не втрачає актуальності. Історично склалося так, що на теренах південної України багато російськомовного населення. Не є виключенням творча інтелігенція, яка творить сучасну культуру і літературу зокрема.
Хочу зробити акцент на тезі: все, що написано російською мовою і має форму російськомовного тексту, є надбанням російської літератури, публіцистики і, відповідно, російської культури.
Прикладом того є багаторічні дискусії стосовно спадку Миколи Гоголя і, навіть, символу українства – Тараса Шевченка.
Скільки б сьогодні літературознавці, мовознавці, дослідники не доводили, що Микола Гоголь – письменник, який народився на Полтавщині, писав про традиції, побут, звичаї і характер українського народу, все ж його визнають російським письменником, звісно, українського походження, але російським письменником. Його всесвітньо відомі твори «Мертві душі», «Тарас Бульба», «Вій», «Пропала грамота», «Сорочинський ярмарок» написані російською мовою і є здобутком російської літератури, скільки б сьогодні відома дослідниця Оксана Забужко не намагалася докричатися до всіх про те, що колись, подорожуючи Європою, у якомусь нікому не відомому швейцарському містечку, у гостьовій книзі письменник написав: «гостевал Николай Гоголь с Малороссии, где живет украинский народ». А отже можна вважати, що він розумів окремішність українського народу і його самобутність і своє українське коріння. Всі погоджуються: все то так, і з легкою посмішкою аргументують, що мова тексту є російською. А що ж то за український письменник, який не бажав писати про українців українською мовою? Адже на той час вже зародилася нова українська література, Іван Котляревський написав та видав «Енеїду» й довів, що українська народна мова є найкращою для написання українських літературних творів.
Більше того, наріжним каменем у дискусії про самоідентичність Тараса Шевченка (якому українці по всьому світі встановлюють пам’ятники як символу єдності) є його «Щоденник», написаний російською мовою. Це дає привід вести спір про те, що ведення особистого щоденника – це справа надзвичайно приватна, і якщо писав про свої думки і спостереження російською мовою, то й думав російською, а значить: який же він українець? До того ж, поеми «Гамалія» та «Тризна» теж російськомовні. І лише шевченкознавці виправдовують поета вже далекого ХІХ століття, намагаючись пояснити, що Тарас Шевченко все ж довго жив у Санкт-Петербурзі. А потім перебував у заслані і, звісно, російськомовне оточення мало вплив, і так далі, і так далі… Звісно, всі ми погоджуємося і розуміємо…
Але ж має настати час, коли ми не будемо виправдовуватися, доводити, що в усі часи ми були самобутніми, з окремішньою мовою, яка є наймелодійнішою, найкрасивішою та ще й прадавньою, і ще там якоюсь?! І що у нас оригінальна, багата культура, але хтось чи щось примушувало нас думати, писати, творити мовою сусіднього народу.
Чому наступні покоління теж приречені на виправдання, що за 25 років незалежної української держави, у якій державна мова – українська, була захищена Основним законом, частина народу так і не стала українцями. Що бездарна національна політика і «культурний плюралізм» не об’єднав українців Сходу і Заходу. Що творці українського культурного простору пишуть російськомовну прозу, видавці підтримують російськомовні засоби масової інформації, інтернет-простір насичений «мовним конгломератом»?
В Міжнародний день рідної мови, можна поставити просте питання: яка ж мова є для нас рідною?
Фото з братами Капрановими зі сторінки пані Оксани у Фейсбук.
Оксана Дорошенко, кандидат історичних наук, методист Первомайської міської ЦБС
Читайте також: Від Орлика до Первомайська: факти та події 1676-1919 років
1322 всього переглядів, 1 сьогодні
