Людина-словник: Микола Лукаш. Постать в історії та сучасності

admin Iнше, Культура, ПУБЛІКАЦІЇ, Суспільство 17.03.2018

Поліглот, найбільший світовий перекладач з феноменальною пам’яттю, геніальна людина, який для української мови зробив те, що не вдалось жодному перекладачеві – Микола Лукаш (19 грудня 1919, Кролевець — 29 серпня 1988, Київ). Його життя сповнене легенд та містифікацій, які вже стали частиною біографії видатного українця.

Десять фактів про того, хто німцям відкрив очі на «Фауста» Гете:

1. Існує сімейна легенда, що до 5 років Микола Лукаш взагалі не розмовляв. Якось, заїжджі цигани «прихопили» малого хлопця з собою, повернувся він тільки через два роки і чудово розмовляв циганською мовою.
2. Повністю змінив літературну українську мову. В 1964 році Лукаш видав переклад «Декамерону» Бокаччо в якій відреставрував українську мову, яка була в середні віки тут, адекватна мові «Декамерону» Бокаччо. Варто зазначити, що в середні віки мова писемності – церковнослов’янська (староболгарський солунський діалект), українська ж мова існували тільки в усній формі. Микола Лукаш проробив величезну роботу – зібрав колекцію рідко вживаних українських слів. Оскільки радянська влада періодично займалась вилученням суто українських слів та підміняла їх русизмами, мова 1964 року була бідною. Завдяки «Декамерону» в перекладі Лукаша, всі змогли побачити все різноманіття та багатство української мови.
3. Знав приблизно 22 мови, перекладав з 13. В своїх перекладах завжди використовував тільки першоджерело. Для роботи обирав одних з найскладніших письменників. Наприклад переклав Гарсіа Лорку, якого в світі зазвичай перекладають літературною мовою, але сам Лорка не писав іспанською мовою. Мова його творів – цигансько-андалузький діалект, який суттєво відрізняється від літературної іспанської мови. Лукаш пішов іншим шляхом – у перекладі творів Гарсіа Лорки перекладач використав лемківський та бойківський діалекти, створивши таким чином неповторний колорит. Завдяки цьому, багатьом читачам нарешті став більш зрозумілим зміст творів Лорки.
4. Переклад Миколи Лукаша «Фауста» Гете визнаний найкращим перекладом в європейській культурі. Самі німці вперше, завдяки українському перекладу, змогли збагнути все те, що їх геніальний класик прагнув передати у своєму творі. Вперше, Лукаш переклав Пісню Гретхен за прядкою (фрагмент з «Фауста») ще у 5 класі. Цікаво, що переклад був настільки вдалим, що цей фрагмент майже без зміг увійшов в остаточний варіант. Спершу, переклад Миколи Лукаша викликав великий скандал. Суть полягала в тому, що Гете писав Фауста протягом 60-ти років, тому в оригіналі твір написаний в різностилі, та ще й містить велику кількість матерних слів. На відміну від перекладачів, які прибирали з твору все зайве і підганяли під єдиний стиль, Лукаш лишив все, як у Гете. Звісно, радянська література (книга вийшла у 1955 році) з матом – це нонсенс.

Але визнали цей переклад найкращим з іншої причини. Друга частина Фауста – справжня фантасмагорія, яку тяжко зрозуміти пересічному читачеві. Лукаш же зробив все це зрозумілим, завдяки своїм непересічним знанням зарубіжної літератури та унікальним філологічним навичкам. В нагоді стали і знання величезної кількості іноземних мов.

5. Існує легенда, що для того, щоб переклад «Фауста» Лукаша побачив світ, довелось вдатись до містифікації. Товариш Миколи Лукаша, Олесь Жолдак мав талант писати різними почерками. Саме завдяки цьому вмінню, враз на рукописі з’явився напис від самого Максима Рильського, зі схвальним відгуком про переклад Лукаша. Цього було достатньо, щоб книга без перешкод вийшла друком.
6. Захоплювався Микола Лукаш і укладанням словників. За своє життя він створив їх аж шість. Фразеологічний словник було видано і зараз можна вільно ним користуватись. Унікальний та неповторний словник українських матюків – «Моя матюкологія», в якому слово «повія» могло мати 286 синонімів, спалила рідна сестра Лукаша, оскільки вважала його ганьбою для родини. Не були надруковані словник українських прізвиськ свійських тварин та тлумачний словник. Також не видали два «паралельні» словники, зміст яких не можуть осягнути і сьогодні навіть науковці інституту мовознавства.
7. Про щедрість Миколи Лукаша яскраво свідчить така напів-анекдотична історія. До кімнати Лукаша заходить чоловік і просить дати йому грошей. Не відриваючись від роботи, перекладач просить взяти потрібну суму у тумбочці.
8. Відомий факт такого собі донкіхотства Лукаша. У 1973 році він надсилає листа до керівництва Радянської України, в якому просить ув’язнити себе замість засудженого за книгу «Націоналізм чи русифікація» Івана Дзюбу. Типу – вам все рівно, хто сидітиме, візьміть мене. Звісно, таке не могло пройти непоміченим і перекладача відразу вилучили зі Спілки письменників України та почались гоніння з боку уряду.
9. Микола Лукаш захоплювався не лише філологією, але й спортом. Так, всі студенти їздили на пари трамваєм, а Микола біг поруч з ним – наввипередки.
10. Перекладач зі світовим ім’ям був справжнім романтиком – закохавшись ще в університеті в дівчину Олену Біличенко, він проніс це світле почуття через все життя. Незважаючи на те, що дівчина так і не стала його дружиною, хоча за своє життя виходила заміж 4 рази. Цікаво, що на побаченнях Микола не міг вимовити ні слова, не кажучи вже про поцілунок. Подружжям вони так і не стали, але періодично зустрічались протягом всього життя – допомагали та підтримували одне одного.

Дивовижно, що цей геніальний чоловік виріс у звичайній українській родині. Все своє життя він, як міг допомагав своїй країні – зберігаючи та відкриваючи всім багатство та різноманіття нашої мови. Такими людьми мали б пишатись і пам’ятати, натомість – знають Лукаша хіба мовознавці. Читати твори світових класиків у його перекладі – саме задоволення. Можливо, саме Дон Кіхот у трактуванні Лукаша, запав би в юні серця школярів та відкрив би їм всю глибину та геніальність Сервантеса. Натомість, вивчаємо російські переклади.

Цього року вийшла друком книга Богдана Жолдака «Під зіркою Лукаша», де автор, який мав щастя не лише особисто знати Лукаша, але й тривалий час жив з ним в одній квартирі, зібрав спогади родини Жолдак про геніального перекладача. Можливо, це стане початком знайомства українського суспільства з людиною, якою можемо пишатись.

Тетяна Кострикіна

Читайте також: Самоучка, талант якої визнав Пікассо. Постать в історії та сучасності