Кращі роки, обпалені вогнем. Діти війни
До Дня вшанування пам’яті жертв війни в Україні.
Нині так само спекотно, згадує Майя Олексіївна Білявська. Але тоді, полум’яного 41-го вона переносила спеку значно легше. Звичайно, будучи дітьми – вона та її однолітки мало що розуміли, але згадуючи 22 червня 77 років тому твердить одне – було страшно…
Вже перший же день війни залишив її родину без даху над головою. 4-річна Майя разом з матір’ю змушена була тікати до родичів.
«Ми тоді біля самого мосту через Синюху жили, прямо над річкою. Батько зранку капця ладнав, на роботу збирався. Аж тут раптом з неба посипались бомби – почали бомбити переправу через річку. Мама забрала мене і разом побігли далі по Автодорівській, до родичів. Але і там довго не просиділи – бомбардували цегельний завод, що був на іншому березі Синюхи, і бомба втрапила прямо біля хати родичів, мусили тікати далі…»
«Тоді вирішили тікати у Кримку – до батькових родичів. Я була в такому червоному сарафані, яскравому, здалеку видно. Бігли полями, бомби падали з неба, мати із сестрою накривали мене рядниною, аби не так на видноті була моя та одежина».
Майя Олексіївна гортає сторінки фотоальбому – ось світлини її батьків якраз напередодні війни. Батько, вибравшись з окупованої території, став до лав Червоної Армії у 1943-му та пройшов решту війни, дійшовши у травні 1945-го до Праги. До визволення від фашистів усю окупацію родина пережила у Кримці. Там жили по сусідству з родиною члена Партизанської Іскри.
«Тин до тину біля нашої хати жила родина Ісаченків. Я дуже добре пам’ятаю статечного хлопця Юру та його стареньку мати… Там само у Ісаченків я часто бачила гарну дівчину Поліну Попик. З родиною директора школи Моргуненка мої батьки товаришували ще до війни. А я приятелювала з Оленою Моргуненко, яка була на два роки старша від мене.
Одного разу серед очі нас розбудив галас і гавкіт собак, до Ісаченків приїхали жандарми, Юрій встиг втекти, вони забрали його стареньку матір, забрали до жандармерії, били, аби дізнатися про сина… Звичайно, селом повзли чутки, що ніби щось підірвали, десь якогось румуна вбили, але ми, діти, мало що могли розуміти і дізнаватися».
Кілька років тому Майя Олексіївна почала записувати свої спогади, поки ще свіжі у пам’яті ті полум’яні роки. І от тепер, не в змозі стримати сліз, читає з пожовклих аркушів про той страшний морозний день, коли усіх «іскрівців» стратили.
«За селом пролунали постріли… Це за три хати від нас… Усі побігли, хто в чому був, вибігли на галявину. Нічого не було видно, але було чути лиш постріли, постріли, постріли… Це була розправа над «іскрівцями». І, звичайно, пам’ятаю поховання навесні 44-го. Прощання було у школі. Все подвір’я було заставлене закритими трунами… Усе село ридало…»
Далі, вже трохи заспокоївшись, гортає сторінки фотоальбому далі, гортає сторінки свого життя. Тут все типово, як для того часу – навчання у школі з дітьми різного віку. До речі, кілька років шкільного життя серед однокласників Майі був славетний Микола Вінграновський, з ним та ще кількома товаришами разом грали у шкільному драмгуртку… Потім педагогічне училище, створення власної родини, діти, спочатку мій дядько, а потім – мати. І праця… Кількадесят років педагогічної викладацької роботи у школі. Про них бабуся згадує з теплотою, шкодує лише – живих колишніх колег майже не лишилося.
Далі в альбомі починаються кольорові сторінки. Це вже її діти створили власні родини, не забарилися й онуки… Нині Майя Олексіївна має вже п’ятьох правнуків. І радіє з того, хіба от хотілося б бачити усіх частіше, бо дядькові діти з родинами мешкають у Молдові. Тож найчастіше бачить братового Льову та мою Басю, нині якраз їй і показує ті світлини, заразом вчергове згадуючи обпалене війною дитинство і радіє, що ми та наші діти того на собі не відчули.
Дякуємо тобі, бабусю, що з перших вуст знаємо про те, чого ніколи маємо не допустити знову. Ми будемо пам’ятати усіх, хто ціною життя наблизив перемогу у тій війні і вічно будемо їм вдячні. А ще будемо берегти мирне небо та робити все, щоб мир панував в усій Україні, бо десь його сьогодні, на жаль, поки що немає.
Володимир Галузінський
1350 всього переглядів, 1 сьогодні
