Герої серед нас
Олександр Володимирович Михайлюк – один з багатьох військовозобов’язаних міста Первомайська та Первомайського району Миколаївської області.
Був мобілізований у квітні 2014 року, до жовтня 2014 року проходив військову службу за мобілізацією в одній з військових частин міста Миколаїв.
Коли у жовтні 2014 року прийшов наказ про переведення його до бойової частини, що вирушає у зону АТО – зрадів:
«Нарешті і до мене дійшла черга в справжньому бою захистити свій рідний дім Україну від підступних окупантів, які завжди називали себе «брацьями славянами, друзями», та нарешті відкрили своє справжнє обличчя, раніше не зважав, а тепер я впевнився на всі 100%, що вони завжди вважали українців другосортною біомасою, яку «можна взять на испуг тьоплинькими и поработить» – так не буде, це точно – тому що всіх українців, яких я знаю – вважають себе вільними, демократичними, цивілізованими людьми та рабами бути зовсім незгодні – тільки за думку таку – можуть з чистим сумлінням стратити ворога….»
«Я вважаю що моє чоловіче сумління завжди було, є і буде чисте – так, я землероб, та передусім, я – Воїн, і як кожен поважаючий себе українець готовий виступити на захист своєї неньки України будь-коли. І це не лозунг – це ми українці, в цім я впевнився раз і назавжди ще навесні 2014 року, під час першої хвилі мобілізації – переважна більшість моїх товаришів з нетерпінням чекали наказу в бій: «Навіщо ми потрібні в мирному Миколаєві, навіщо ви нас тут маринуєте – мобілізували для захисту батьківщини то дайте наказ, командири!».
«Нажаль, під Дебальцево 2 лютого 2015 року наш підрозділ потрапив під щільний мінометний обстріл, який нам влаштували злочинці-дикуни, внаслідок чого я отримав мінно-вибухову травму правої ліктьової кістки. Спочатку не зрозумів що трапилось, потім відчув нестерпний біль, потім шпиталь, лікування, демобілізація навесні 2015 року.
Низький уклін військовим лікарям за спасіння моєї руки.
Прийшовши до Первомайсько-Врадіївського РВК попросився у третю хвилю мобілізації, або у четверту, та хоч в наступну якусь – помститися дуже хочу за все і за всіх – та медицина не дозволила після поранення, шкода.
Зараз щопівроку військкомат залучає на різноманітні збори то на тиждень, то на місяць – дякую військовим за довіру, турботу, підтримку та нові знайомства з земляками різних професій з інших селищ та містечок, з’являються нові напрямки, можливості та партнери по бізнесу. Справжню зброю в руках тримаю, на стрільби їздимо, потім дім з дітьми, дружиною та батьками, господарство, мирне трудове фермерське життя – мій чоловічий рай Воїна Українця.
Низький уклін моїм військовим побратимам що захищали, захищають та будуть захищати Україну – «Ніхто крім нас», мужики!
Так, я воїн-хлібороб, і в мене є змога бути завжди Мужиком-Воїном-Хліборобом.
Добре майбутнє залежить від нас. Слава Україні!»
Первомайський об’єднаний міський військовий комісаріат Миколаївської області.
Читайте також: Герої серед нас. Олексій Соколовський – боєць 93-ї механізованої бригади
895 всього переглядів, 1 сьогодні
