Для дітей не існує «не таких». Інклюзивна освіта в Первомайську має успіхи
Сонячні діти – так називають малюків з синдромом Дауна. Їхнє життя схоже на життя звичайних дітей і відмінне водночас.
Цього року сонячні дітки пішли до загальних шкіл. Ми познайомились з батьками, поспілкувались з директоркою Первомайського іклюзивно-ресурсного центру Людмилою Сороковською, а також завітали до 13 садочка.
В ресурсному центрі якраз проходить заняття. Поки чекаємо на тата Вероніки Вердиш, сонячної дівчинки, яка вчиться вже в 2 класі 3 школи, обговорюємо проблеми, які постають перед дітьми та їхніми батьками. Одна з найбільших – соціальне несприйняття.
«Зараз у нас на інклюзивному навчанні дві дитини. Одна у 13 садочку, друга у 3 школі. Тут проблеми не прийняття батьками, вихователями немає, тому що дівчатка почали своє навчання саме з дошкільного закладу. На початку були певні непорозуміння, але вони вже залагоджені.
Вероніка навчається у школі – дуже дружня, добра дівчинка. Звісно, саме навчання проходить не без труднощів, тому що сонячні дітки мають інтелектуальні порушення, але інклюзивна освіта дозволяє забезпечити виконання тієї програми, яка підходить дитині», – розповідає пані Людмила.
До кабінету заходить високий чоловік, який постійно всміхається. Пан Олександр, тато Вероніки, трохи соромиться, коли чує, що прийшли з газети. Але, щойно починає розповідати про свою єдину донечку, усмішка більше не сходить з його обличчя: «Вона в мене одна. Хороша. Дуже любить спілкування з дітками, гратись, читати. Пам’ять в неї чудова – всім би таку. Без проблем запам’ятовує віршики. Де б ми не їздили – вона все це пам’ятає і може вам розказати».
Було б неправильно малювати картинку ідеального світу, тому відразу питаю, чи були конфліктні ситуації в школі.
«Донька в мене дуже доброзичлива, агресія в неї майже відсутня. Як і будь-якій дитині, їй не подобається, коли її ображають. Частина дітей цього не розуміє.
Трохи їх батьки під’юджують – звідси й таке ставлення. Бо батьки самі не розуміють. Я їм кажу – давайте я вам дам літературу, почитаєте про цих дітей. Якщо діти товаришують між собою, не потрібно втручатись у їхні справи – тут штовхнули, тут помирились.
На цю тему у нас провели окремі збори. Ми з мамою все батькам пояснили, ніби ставлення покращилось.
В інших країнах таких дітей сприймають, як повноцінних членів суспільства. Я деяким кажу – це синдром, а не діагноз», – зауважує Людмила Сороковська.
Існує міф, що сонячні дітки не можуть навчатись у звичайній школі.
«Міфів багато, – пояснює пані Людмила, – ці діти можуть навчатись абсолютно так само, як і всі інші. Інтелектуальне порушення у них зазвичай легкого або середнього ступеня, і для усвідомлення певної інформації їм просто потрібно трохи більше часу».
Це повністю підтверджує й тато Вероніки. З гордістю в голосі розповідає про успіхи доньки: «В дитячому садку вона не відрізнялась від інших дітей. Всі завдання виконувала з легкістю. А от перші місяці в школі їй було трохи нудно. Не всі діти знали те, що вона. Потім однокласники вже пішли далі, а Вероніка так швидко зорієнтуватись не може. Їй потрібно більше часу на ті самі завдання. Вона все робить, просто повільніше за інших. Діти вже написали, а вона хоче ще ж і гарно написати.
Після літа донька розслабилась, не хтіла сидіти на уроках, могла вийти в коридор. Ще й школа зараз лояльна до цього. Могли б бути більш жорсткими – сказати «сядь». Бо донька сильний психолог, намагається змінити когось під себе.
Вдома ми постійно працюємо. Сьогодні встали, вона прочитала мені одну, дві сторінки. Просто з дитиною потрібно регулярно займатись. Не будете займатись – результату не буде.
Ми і в школу ходимо, і на танці, сюди в центр, ще до однієї вчительки їздимо».
Ще один розповсюджений міф – сонячні діти дуже агресивні і некеровані. Чи ж це правда, адресую питання директорці інклюзивного центру, Людмилі Сороковській:
«Такі діти навпаки дуже щирі, доброзичливі, якщо і є прояви агресії, то не більше, ніж у вас з нами. Цим дітям притаманний весь спектр емоцій: радість, гнів чи смуток».
Але крім соціалізації, перед батьками сонячних діток постає ще одна серйозна проблема – питання працевлаштування.
«Ми з мамою намагаємось підготувати доню до самостійного життя, щоб вона була повноцінним членом суспільства. Я сподіваюсь, що зможу працевлаштувати Вероніку. Батьки ж не вічні» – каже пан Олександр.
Нас перериває дівчинка, яка наче вихор влітає в кабінет і відразу обіймає чоловіка. Тулиться і не випускає з обіймів. У Вероніки вже закінчились заняття. Показує татові свій малюнок: всіх намалювала – тата, маму, себе і ляльку не забула. Все ще обіймаючи тата, звертає увагу на мене.
«А привітатись, Вероніко?», – звертається до неї пані Людмила. Дівчинка ховає очі і тихенько вітається, соромиться. Але їй ніколи вести розмови, тато наполегливо просить одягнутись, бо ж поспішають на танці. Схопивши свій малюнок вибігає за речами, на ходу щось весело розповідаючи вчителю, який якраз вийшов з класу. Дитина.
Через декілька днів домовляємось про зустріч у 13 садочку. Тут навчається Каріна Богатирьова – ще одна сонячна дівчинка. Цього року вона перейшла в другу старшу групу, бо її одногрупники вже пішли до школи.
Щоб не відволікати дітвору від занять, тихенько підглядаю у групу – якраз розкладають матеріали. Всі малюки у шортах і маєчках – дуже тепло. Дітки сидять і чекають, а одна дівчинка вже активно щось складає. «Це Каріна», – підказує завідувачка садочку Світлана Жуматій.
Хочу сфотографувати максимально непомітно. Дівчинка ловить мій погляд і відразу завмирає з посмішкою на обличчі. Що ж, непомітно не вийшло.
Ніби справжня модель, Каріна кокетливо нахиляє голівку, демонструє камері свою іграшку і все це з усмішкою. Поки у нас триває імпровізована фотосесія, розсаджуються інші дітки, і вихователька починає заняття. Тут вже не до фото, Каріна включається в заняття, зовсім забувши про глядачів.
Ми тут вже зайві. Йдемо нагору до кабінету завідувачки.
«Карінка до нас прийшла, їй ще навіть двох років не було, в 2014 році. Спочатку дитина соромилась, була замкненою, але дітки її дуже добре прийняли – заступались за неї, допомагали.
Вихователі та помічники вихователів зіграли дуже важливу роль – звернули увагу дітей на Каріну. Сказали, що вона хороша і її не потрібно ображати. Діти це прийняли, і до старшої групи були з нею поруч. Не дозволяли, щоб на неї навіть пилинка впала.
Перейшла вона в другу групу, ми хвилювались, як приймуть її діти, бо ж вона з ними не навчалась. Але різниці немає, діти дуже гарно до неї ставляться.
Я спостерігала, як вони збирались на вулицю і помічниця вихователя була зайнята, до неї підійшла дівчинка і допомогла вдягнути пальто й шапочку.
Батьки прийняли дитину. За ці чотири з половиною роки жодного поганого слова про цю дитину я не почула», – розповідає пані Світлана.
«В першій групі у Каріни був стовідсотковий товариш Кірюша, якого ніхто до цього не примушував. Він з нею танцював, на всіх ранках за руку виходив», – додає методист садочка пані Наталя.
«Якщо дорослі не акцентуватимуть увагу дітей на особливостях інших, то між дітьми проблем не виникає. Я так хвилювалась за Каріну, бо з 24 дітей в новій групі 20 хлопців. Боялась, що будуть штовхати. Але дарма, вони чудово порозумілись.
Багато залежить від дорослих – як вони поводяться, так і діти поводитимуться», – додає Світлана Іванівна.
Таким собі зв’язковим між зовнішнім світом та дитиною завжди виступає мама. На прикладі сонячних діток можна побачити, яку роль відіграють батьки у житті. Нажаль, я не змогла поспілкуватись з мамою Каріни, але мені дали настільки вичерпну характеристику, що це і не знадобилось.
«Велику роль відіграє мама дівчинки – з ними хочеться спілкуватись. Я вперше прийшла на місце психолога у 2016 році. Вже на другий день Карінина мама прийшла за порадами. Я, відверто кажучи, була не готова дати вичерпну відповідь, – сміється Наталя, – Її цікавило питання розвитку дитини. Мама постійно звертається з проханнями дати їм завдання додому.
Влітку, Каріна щодня приходила з новою квіткою і дарувала її. Це дуже висока мета для дитини – зробити щось хороше для іншого», – розповідає пані Наталя.
«Мама повністю дитину прийняла. Вона каже – це моя дитина, це моє щастя. Сама мама дуже доброзичлива до інших. Не озлилася, через те, що в неї сталось», – додає пані Людмила.
Якщо дитині вдалось завоювати серця своїх однолітків, то з навчанням не все так просто. Мова поки що дівчинці не піддалась.
«Вона все повторює за дітьми. З усіх занять їй найбільше подобається конструювання, малювання, фізкультура, музика – тут вона працює з задоволенням. А от математика, логіка, розвиток мовлення – даються важче. Вихователі проводять індивідуальну роботу з нею.
Ми помітили, що вона дуже добре запам’ятовує сценарії свят. Інколи самі вихователі плутають, що за чим, а вона ні. Щойно вихователька закінчила свою промову, Каріна вже знає, що далі йде танок і зразу виходить. Інші дівчатка ще сидять, вона їх кличе. Це говорить про те, що в неї дуже хороша пам’ять. Просто мова їй поки не під силу», – з сумом констатує пані Світлана.
«Каріна постійно допомагає няні – сервірує стіл, ходить за їжею. У нас навіть фото є. Коли вона розуміє, що зробила все правильно – на обличчі відразу видно, як вона собою задоволена. Так само помітно, коли вона ображається або розуміє, що вчинили нечесно. Особисто я бачу, що з тих пір, як вона прийшла до садочка. і дотепер, відбулись навіть фізіологічні зміни обличчя», – резюмує Наталя Анатоліївна.
Діти – всі однакові. Кожному потрібні любов та тепло. Ці малята розумніші й добріші за нас, дорослих. Для них не існує «не таких».
Хочу подякувати сонячним, усміхненим дівчаткам та їхнім батькам за те, що завдяки їм – ми стаємо кращими.
Тетяна Кострикіна
P.S. Даунізм – одне з розповсюджених генетичних порушень: у 21-й парі хромосом знаходиться три хромосоми, замість двох. У результаті, замість 46 хромосом в кожній клітині знаходиться 47. Причина цього остаточно не встановлена. В 90 % випадків дитина формує зайву хромосому від матері, в 10 % від батька.
Частота народження дітей з синдромом Дауна однакова для всіх країн 1 на 700 дітей. Поява таких дітлахів не пов’язана зі станом батьків та їхнім способом життя, ні з алкоголізмом, ані з іншими залежностями. Такі діти народжувались і сто, і тисячу років тому, незалежно від стану екології. Вони можуть народитись в будь-якій родині – багатій чи бідній, незалежно від того, чи траплялось таке раніше.
Читайте також: Ще 19 щасливих сімей на Первомайщині отримали «Пакунки малюка» (фото)
983 всього переглядів, 1 сьогодні
