Де у необхідної оборони межа необхідності. Юридична практика
В інтернеті вже не один рік гуляє такий мем: «Якщо тебе почали ґвалтувати, намагайся зробити так, щоб тебе за це не посадили». Кумедно, якби не було так сумно. Адже сучасне законодавство встановлює досить жорсткі вимоги, коли особа, що спричинила шкоду, не відповідатиме за свої дії, як за ті, щовчинені у стані необхідної оборони.
Аналізуючи норми кримінального законодавства ВСУ зауважив, що ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторони злочинів, передбачених ст. 115 та 118 КК України майже тотожні. Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Втім, стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з’ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу, як реальну.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов’язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
До речі, вбивство особи, яка протиправно проникла до житла та намагалась заподіяти шкоду здоров’ю або смерть, є необхідною обороною, як зазначає Верховний суд у рішенні по справі ВС/ККС № 342/538/14-к від 26.04.2018. Згідно матеріалів справи, засуджений, перебуваючи за місцем свого проживання, вчинив умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, а саме, захищаючись від незаконного проникнення у його житло та нападу з боку двох осіб, наніс одному з нападників кухонним ножем один удар у груди у результаті чого потерпілий того ж вечора помер у лікарні.
У даній справі особу було засуджено за ст. 118 КК України за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.
Касаційний кримінальний суд, переглядаючи справу, касаційну скаргу задовольнив та виправдав засудженого.
Мотивуючи таке рішення ККС зазначив, що для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов’язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об’єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Разом із тим, згідно з ч. 5 ст. 36 КК, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
Тобто, закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду зловмисникові.
Згідно обставин справи смерть потерпілому засуджений заподіяв, перебуваючи у стані необхідної оборони, з метою відвернення протиправного насильницького вторгнення у своє житло та захисту від нападу групи осіб, а тому останній кримінальній відповідальності не підлягає.
За матеріалами правових ресурсів
964 всього переглядів, 1 сьогодні
